Прецедент

Чи є правосуддя для «одіозних»

Леонід Лазебний, головний редактор журналу «Адвокат»

Леонід Лазебний,
головний редактор журналу “Адвокат”

3 червня 2014 р. Бориспільський міськрайонний суд Київської області своєю ухвалою задовольнив клопотання потерпілої Л. Олійник та захисника В. Грицюка і звільнив від подальшого відбування покарання на його невідбуту частину за хворобою колишнього народного депутата Віктора Лозінського. Ця подія не могла пройти повз увагу преси з огляду на те, який медійний ажіотаж збурила справа В. Лозінського ще 2009 р., коли зазвичай стримані у спілкуванні із журналістами прокурори радо коментували перебіг розслідування та барвисто повідали про обставини скоєння злочину. Нині ж не обійшлося без домішку гостроти поточного моменту в державі, завдяки чому справа набула нового рівня публічності.

Засоби масової інформації наввипередки кинулися намагнічувати громадськість власними нехитрими оцінками цього незначного епізоду з нашого нинішнього повсякдення. Причому в кожній публікації акцентувалися вже здавалося б невід’ємні від фігуранта епітети «скандальний» і «одіозний». Здавалося, набери один з них у пошуковику і отримаєш десятки посилань на репліки щодо звільнення В. Лозінського з глибокими ретроспективним посиланнями та екстраполяціями. Благо, сучасні медіа-технології це дозволяють і можна прослідкувати всю історію справи від найпершого повідомлення про події в Голованівському районі 2009 р. до звільнення 11 червня 2014 р. з наступним затриманням 12 червня спеціальною групою карного розшуку МВС.

Преса слів не шкодувала: «Самая скандальная новость этого месяца – внезапное освобождение из тюрьмы Виктора Лозинского, депутата-убийцы. Всё теперь уйдёт на второй план – и новости, связанные с АТО, и международные события. Это – запомнится. Первый всеукраинский скандал первой недели президентства Петра Порошенко» («Почему вышел Лозинский?»).

В. Лозінський був на волі менше доби.

З одного боку, таку прискіпливу увагу преси можна зрозуміти: суспільство втомилося від демонстративної безкарності імущих та чиновників, продажності суддів, рекету прокурорів і міліціонерів, байдужості та бездіяльність влади щодо цих системних ганебних явищ. Настільки втомилося, що взялося до зброї. З іншого боку, численні медійні органи явно зловживають цією втомою і безжально шарпають по наболілому, аби підняти відвідуваність своїх сайтів. Для них В. Лозінський – джерело трафіка, засіб зваблювання читачів. За нашими грубими підрахунками на сайтах «Се­­годня» (segodnya.ua) та «Кореспондент» (kor­res­pondent.net) майже по півтисячі публікацій чи згадок про нього, на «Цензор.Нет» (censor.net.ua) – трохи за триста, на «Лівому березі» (lb.ua) – майже триста. Список можна продовжувати. Епітети кругом однакові: одіозний, скандальний.

Здійснення правосуддя щодо В. Лозінського в таких умовах – справа для мужніх суддів, здатних наважитися вийти за межі оцінок, окреслених добре нацькованою громадською думкою, особливо у непрості часи, наразитися на людський гнів, а може й люстрацію… До того ж публічні директиви почали надходити з вищих ешелонів влади. Президент України П. Порошенко охрестив звільнення В. Лозінського яскравим за своєю негативністю прикладом, що ілюструє критичний стан судової системи, прем’єр-міністр А. Яценюк висловив від імені уряду категоричне несприйняття й обурення цим достроковим звільненням та вимагав від генпрокуратури негайно його оскаржити, в. о. генерального прокурора О. Махніцький наголосив, що рішення суду є незаконним і всі винні в тому що В. Лозінський опинився на свободі, понесуть покарання.

Ці оцінки, висловлювання і прямі доручення, підхоплені також міністрами внутрішніх справ та юстиції, імовірно, не могли не прозвучати в ці напружені часи загостреного суспільного чуття несправедливості. Однак з погляду права вони є не чим іншим, як втручанням у правосуддя, адже розраховувати, що суд апеляційної інстанції наважиться не скасувати ухвалу після отриманої недвозначної вказівки, було б украй несерйозно.

Так і сталося. 24 червня 2014 р. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області на диво оперативно — за одне засідання — задовольнила апеляційну скаргу прокурора і скасувала ухвалу Бориспільсько­го міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2014 р., якою засудженого В. Лозінського було звільнено від подальшого відбування покарання.

Чи могли судді за таких умов зберегти неупередженість? Не думаю, що хтось у це повірить.

Сама собою тема постановлення судами неправосудних судових рішень нас вельми зацікавила, яке б з двох згаданих у цій статті рішень не вважав правосудним наш шановний читач. Отже в поточному номері ми починаємо розмову про це явище першою частиною дослідження П. П. Андрушка «Проблемні питання кваліфікації постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» (с. 13-23 журналу “Адвокат” №3/2014).

Але поки ми дійдемо певних висновків у своїх дослідженнях і обміні думками, один принцип нами твердо презюмується: правосуддя має бути однакове і для одіозних, і для скандальних, і для всіх інших, якими б прізвиськами не «квітчала» їх преса та яких би вказівок не давала влада.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *