Право

Деякі проблемні аспекти оцінки складу злочину «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови»

Р. Ю. Кравець, адвокат, керуючий партнер АО "Кравець та партнери"
О. П. Слободяник, юрист
О. П. Слободяник, юрист

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Встановлення на конституційному рівні гарантій незалежності та недоторканності суддів є важливою та обов’язковою запорукою належного виконання ними свого професійного обов’язку. З іншого боку, правовий статус судді, закріплений на законодавчому рівні, дає необмежені повноваження суддям при вирішенні судового спору, що можепризводити до суддівського свавілля. Йому мають запобігати механізми контролю за діяльністю суддів, серед яких – можливість притягнення судді до юридичної відповідальності [1, 58], зокрема до дисциплінарної та кримінальної відповідальності, а саме – за постановлення неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, як це передбачено ст. 375 КК України.

Формулювання диспозиції ст. 375 КК України призвело до виникнення питань щодо дійсного змісту закладеної законодавцем норми [2,44], зокрема щодо наповнення поняття неправосудності, співвідношення термінів «неправосудність» та «незаконність», визначення змісту поняття «постановлення вироку, рішення, ухвали, постанови». На теоретичному рівні дослідженням змісту поняття неправосудності вироку, рішення, ухвали, постанови в контексті ст. 375 КК України займались такі вчені, як Н. Д. Квасневська, С. Є. Дідик, Л. Є. Виноградова, С. В. Подкопаєв, М. А. Погорецький, О. Л. Польовий, О. Г. Яновська, П. П. Андрушко, Р. О. Куйбіда, А. Ю. Карташов, Ш. С. Рашковська, В. М. Єднак, В. І. Тютюгін, О. В. Капліна, О. М. Овчаренко, О. М. Лемешко, В. О. Гринюк та інші. Враховуючи актуалізацію питання суддівської відповідальності в умовах сьогодення, метою цього дослідження є висвітлення основних характеристик поняття неправосудності, зокрема такого аспекту, як постановлення судового рішення; визначення співвідношення понять неправосудності та незаконності вироку, рішення, ухвали, постанови, розмежуваннязазначених категорій.

Статтею 375 КК України передбачено відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Вказаний склад злочину характеризується наявністю трьох складових: неправосудне рішення має бути постановлене; рішення суду має бути неправосудним; постановлення неправосудного рішення має бути завідомим [2, 42].

Слід розглянути питання постановлення судового рішення, звертаючи увагу на момент закінчення вчинення злочину, передбаченогоч. 1 ст. 375 КК України. Наукові тенденції розвиваються в напрямі визнання постановлення судового рішення дією, яка складається з елементів – складання, підписання та публічного проголошення іменем України (В. І. Тютюгін, Є. В. Фесенко [3], Н. Д. Квасневська [4, 83], С. Є. Дідик [11], В. М. Єднак [5, 317]).

Саме з проголошенням неправосудного судового рішення злочин, передбачений ч. 1 ст. 375 КК України, вважається закінченим. З цього моменту виникають інші правові наслідки (зокрема видача або направлення копій судового рішення особам, які брали участь у справі, подання апеляційної скарги, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, звільнення обвинуваченого з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання тощо).

Порядок постановлення судових рішень передбачається процесуальним законодавством, яке встановлює комплекс процесуальних дій, направлених на досягнення цієї мети, і послідовність їх здійснення. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи по суті, ухвалюється іменем України. В результаті аналізу норм процесуального законодавства можна виокремити такі стадії постановлення судового рішення:

1) ухвалення у нарадчій кімнаті,

2) оформлення,

3) підпис у нарадчій суддею, а в разі колегіального розгляду – суддями негайно після закінчення судового розгляду,

4) проголошення прилюдно судового рішення, а у випадках, встановлених законом, вступної та резолютивної частини (ст.ст. 209, 218 ЦПК України; ст.ст. 160, 167 КАС; ст.ст. 81-1, 82, 85 ГПК України; ст.ст. 371, 375 КПК України).

За Тлумачним словником української мови термін «оголошувати» означає – публічно повідомляти, заявляти про щось, оприлюднювати якусь інформацію; синонім – інформувати, спові щати, оповіщати, розголошувати. Аналіз лінгвістичного визначення поняття «оголошення судового рішення», на думку наукового консультанта ВАСУ В. П. Базова, дає підстави стверджувати, що воно означає не тільки, образно кажучи, зачитування судового рішення вголос, але і оприлюднення судового рішення за допомогою інших способів оприлюднення судового рішення з урахуванням особливостей конкретного судового провадження [6].

Цей висновок відповідає позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої вимога публічного оголошення судового рішення не повинна виключати письмового оформлення судового рішення, якщо воно доводиться до відома як сторін, так і публіки [7, 14]. Так, публічне оголошення судового рішення є гарантією дотримання принципу відкритості судових рішень та закріплюється Законом України «Про доступ до судових рішень». Зазначений Закон, згідно зі ст. 1, визначає порядок доступу до судових рішень, ухвалених судами. Відповідно до ст. 2 Закону способами доступу до судових рішень є: офіційне оприлюднення на офіційному вебпорталі судової влади; опублікування у друкованих виданнях; для осіб, які беруть участь у справі, – доступ в порядку, передбаченому процесуальним законом (тут мова йде про проголошення судового рішення в залі судового засідання).

На нашу думку, законодавець, включивши до процесуальних кодексів норми щодо оголошення судового рішення, що є способом доступу до судових рішень, тим самим визнав, що процес ухвалення судового рішення є завершеним лише тоді, коли воно буде доступне для ознайомлення необмеженому колу осіб, а це включатиме і оголошення у залі судового засідання для осіб, які брали участь у справі, і офіційне оприлюднення на офіційному веб-сайті – для осіб, які не брали участі у справі.

Досить складним у цьому ракурсі є визначення умислу щодо такого етапу постановлення судового рішення, як його оприлюднення на офіційному сайті, що включає дії не лише судді, який брав участь в постановленні судового рішення, а й інших суб’єктів. Порядком ведення Єдиного державного реєстру судових рішень [8] передбачено процедуру внесення до Реєстру судових рішень. Згідно з п. 10 Порядку для надсилання до Реєстру електрон них копій судових рішень голова суду визначає відповідальну особу апарату суду, яку адміністратор Реєстру авторизує в Реєстрі. Відповідно до п. 12 суди через відповідальну особу апарату суду надсилають адміністраторові Реєстру копії всіх судових рішень виключно в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису, що передує видачі копії судового рішення.

Необхідність чіткого визначення етапів постановлення судового рішення має надзвичайно важливе значення, в тому числі для кваліфікації об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України. Саме така последование сукупність вчинення дій складає зміст поняття постановлення судового рішення. Щодо кожного із зазначених етапів у судді, в контексті злочину, передбаченого ст. 375 КК, повинен бути сформований умисел і суддя, відповідно, на кожному із зазначених етапів повинен вчиняти дії, спрямовані на порушення закону, а відсутність умислу хоча б на одному з етапів постановлення судового рішення виключає понесення ним кримінальної відповідальності.

Щодо питання про сутність поняття неправосудності судового рішення

З аналізу теоретичних підходів до тлумачення поняття неправосудності простежується кілька тенденцій. Однією з них є висвітлення поняття неправосудності рішення через призму його незаконності та необґрунтованості. При цьому зазначені поняття несуть ідентичне нормативно-змістове навантаження, тобто є синонімічними [2, 44]. Таку позицію представляють вчені-правники Ю. М. Грошевий [9, 21], О. О. Кваша [10, 208], С. Є. Дідик [11, 124].

Інші вчені визначають неправосудність рішення через конструкцію невідповідності змісту судового рішення фактичним обставинам справи (юридичного конфлікту), що включає в себе невідповідність судового рішення вимогам законності та необґрунтованість. Представника ми такого підходу є О. Ю. Карташов [12, 3], В. О. Навроць кий (який при цьому наголосив на тому, що це повинно бути точно, достовірно відомо судді, який його виносить) [13, 543-544]. Ще одним підходом до визначення сутності неправосудності є заперечення синонімії понять «не правосудність» та «незаконність», наголошення на особливій правовій природі першого, яка не повністю збігається із природою другого, необхідності чітко визначити у законодавстві, яке саме незаконне судове рішення може бути визнане неправосудним.

Представниками такого підходу є О. М. Овчаренко, яка наголосила, що під час розробки діючого Кримінального кодексу вносились пропозиції відмовитись від терміна «неправосудність» та замінити його терміном «незаконне рішення», але в цьому випадку слід би було визначити критерії незаконності, адже не кожне незаконне судове рішення повинно тягнути за собою кримінальну відповідальність [14]. Тобто термін «незаконне» судове рішення є ширшим, ніж «неправосудне» судове рішення. На думку Л. Є. Виноградової, у поняття «неправосудний вирок» законодавець вкладав якийсь особливий зміст, який не збігається з поняттям незаконного і необґрунтованого вироку, і для визнання його неправосудним великого значення набуває характер вини представників судової влади. Це важливо і для вирішення питань притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, реальність якої є значно більшою при винесенні саме неправосудних рішень [15, 143-145].

На думку П. П. Андрушка, термінопоняття «незаконне судове рішення» є ширшим, ніж «неправосудне судове рішення». Наприклад, не є неправосудним судове рішення, змінене чи скасоване судом вищої інстанції у зв’язку із зміною раніше висловленої ним же позиції з питань кримінально-правової кваліфікації певних дій. Ознаками правосудного судового рішення є його законність, обґрунтованість та вмотивованість. Правосудним слід вважати законне судове рішення в кримінально-процесуальному розумінні [16].

Хоча термін «неправосудність» вживається у правових актах (наприклад, у ст. 62 Конституції України; Рішеннях Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004, від 26 червня 2008 р. № 13-рп/2008, у ст. 375 КК України, Постановах Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. «Про незалежність судової влади», від 18 грудня 2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»), проте його юридичні характеристики комплексно не розкриваються. Але закріплення в законодавстві поняття «незаконного» судового рішення дає можливість диференціювати його від «неправосудного».

Процесуальне законодавство передбачає порядок оскарження судових рішень як незаконних та необґрунтованих, підстави для їх скасування, які в цілому є схожими для всіх видів судочинства. Зокрема, такими підставами можуть бути: неповнота судового розгляду (п. 1 ч. 1 ст. 409 КПК України, п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України; п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС; п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України), невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи (п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України; п. 3 ч. 1 ст.309 ЦПК України; п. 3 ч. 1 ст. 202 КАС; п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України), істотне порушення вимог процесуального закону (п. 3 ч.1 ст. 409 КПК України, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України; п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС; п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України), неправильне застосування матеріального права (п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України; п. 1 ч. 1 ст. 202 КАС; п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України).

Виникає питання, чи можуть зазначені обставини бути основою для притягнення судді до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 375 КК України. Стверджувальна відповідь на це запитання буде означати, що кожного суддю можна притягти до кримінальної відповідальності за постановлення судового рішення, яке згодом скасоване чи змінене судом вищої інстанції, тобто буде визнане незаконним.

Ще одним аспектом, який заперечує можливість ототожнення «неправосудності» та «незаконності», є той факт, що визнання у встановленому Кримінальним кодексом порядку судового рішення неправосудним означатиме і його незаконність. А це суперечить конституційним нормам. Так, у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади» [17] визначено, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.

Отже, законність чи незаконність прийнятого суддею рішення може визначатися лише вищим судом тієї ж юрисдикції – апеляційним судом, вищим спеціалізованим судом, а у передбачених законом випадках – Верховним Судом України, – в порядку апеляційного чи касаційного провадження. Проте за жодної умови суд, який розглядає справу за ст. 375 КК, не може давати оцінки законності змісту рішення суду цивільної, господарської чи адміністративної юрисдикції, оскільки, даючи таку оцінку, він, фактично, буде вико- нувати функції апеляційної чи касаційної інстанції відповідної юрисдикції. Окрім того, законодавчої вимоги про визнання неправосудного судового рішення спершу незаконним не передбачено. Отже, не слід ототожнювати «незаконне» та «неправосудне» судове рішення, адже не кожне незаконне судове рішення є неправосудним, тоб то можна розглядати поняття незаконності шир ше, ніж поняття неправосудності. Не всі порушення, які тягнуть за собою скасування рішення суду, можуть кваліфікувати його як неправосудне.

Оцінка порушення суддею норм, очевидність такого порушення визначається в кожному конкретному випадку, виходячи із об ставин справи. Складність визначення неправосудності судового рішення полягає у суперечності між принципом незалежності судді, що включає правову оцінку ним норм закону, добросовісною помилкою при постановленні судового рішення, дисциплінарною і кримінально-правовою оцінкою неправосудності судового рішення. Незалежність і недоторканність суддів гарантується як низкою норм міжнародного (наприклад, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [18], п. 1 Європейської Хартії про закон «Про статус суддів» [19], п.п. 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів [20], п. 15 Рекомендацій щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки [21]), так і нормами національного права (ст.ст. 126, 129 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), галузевими нормами національного права.

Незалежність судді при здійсненні правосуддя є складовою принципу справедливого судового розгляду. Вона полягає у безсторонньому розгляді справи на підставі закону без будь-яких обмежень, неправомірного втручання інших осіб та органів у цей процес. Також незалежність суддів проявляється у відсутності обов’язку роз’ясню вати, якими переконаннями вони керувались при постановленні судового рішення – тобто судді наділені імунітетом від відповідальності за дії і висловлювання, пов’язані з виконанням свого обов’язку (індемнітетом) розгляду [22, 23].

Суддівський імунітет слід розглядати як виняток з конституційного принципу рівності усіх перед законом [23]. Принцип суддівського індемнітету є визначальним та домінує над доктриною відповідальності [24, 85-87], що, власне, дає можливість судді не боятись притягнення його до відповідальності за постановлене ним судове рі шення, яке відповідає вимогам закону. Суддівська незалежність не може бути абсолютною, оскільки вона формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До того ж суддівська незалежність обмежена законом [24, 26-28]. Однак складним залишається питання про суб’єктивну оцінку суддею норм законодавства, адже кожен спеціаліст розуміє аналогічні норми по-різному [14].

Якщо ж суддя при постановленні судового рішення не усвідомлював суспільно шкідливого характеру своїх діянь, не передбачав і не здатен був передбачити шкідливих наслідків на підставі особистої переконаності у правильності постановлення судового рішення, його законності, то має місце суддівська помилка. Така помилка, хоч і заподіює шкоду, але без винного ставлення і не є підставою для дисциплінарної відповідальності [25, 68; 26, 139]. Проте в науці слушно зазначається, що судова помилка може бути зумовлена навмисним неправильним використанням суддею норм матеріального та процесуального права та бажанням завуалювати навмисно вчинену помилку під добросовісну. Приховування навмисно вчиненої помилки повинно тягнути відповідальність [23, 251].

У тих випадках, коли суддя в своїй професійній діяльності виражає протиправні переконання, винно постановляє протиправні рішення (порушує законодавство), він підлягає законному переслідуванню, тобто притягується до дисциплінарної відповідальності (відповідно до ст.ст. 83, 84 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставою дисциплінарної відповідальності судді є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто винного, протиправного порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді). Але вина є також підставою для кримінальної відповідальності судді за постановлення завідомо неправосудного судового рішення, передбаченого ст. 375 КК України.

Як у випадку дисциплінарної відповідальності, так і у випадку кримінальної відповідальності підставами для притягнення до відповідальності може бути постановлення судом незаконного судового рішення. На прикладі кримінального процесуального законодавства, виходячи із вимог законності, обґрунтованості, вмотивованості судового рішення (ст. 370 КПК України) незаконним є судове рішення, ухвалене з порушенням норм матеріального права та недотримання вимог щодо кримінального провадження. Істотні порушення норм кримінального процесуального пра ва є підставою для скасування або зміни судового рішення (ст. 409 КПК України).

Такі порушення можуть бути основою для визнання судового рішення неправосудним. Водночас підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності також можуть бути істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя на підставах, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову (ч.1 ст. 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Тому виникають питання розмежування підстав для притягнення до кримінальної відповідальності судді за постановлення неправосудного судового рішення та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за постановлення суддею судового рішення, що формально підпадає під ознаки неправосудного.

Прикладом застосування до суддів дисциплінарної відповідальності за допущення істотних порушень норм процесуального законодавства є рішення Вищої Кваліфікаційної комісії суддів (далі – ВККС) від 24 жовтня 2012 р. щодо судді Коростишівського районного суду Житомирської області П.; рішення ВККС України від 11 грудня 2012 р. щодо судді апеляційного суду Дніп ропетровської області П.; рішення ВККС України від 11 грудня 2012 р. щодо судді Радомишльського районного суду Житомирської області Н. Відповідно до обставин останньої дисциплінарної справи суддя вніс зміни до двох останніх сторінок вироку суду шляхом винесення постанови у порядку ст. 409 КПК України, якою не передбачено такого порядку внесення змін, вирішивши таким чином у ньому питання щодо речових доказів, судових витрат, а також безпідставно змінив призначену судом міру додаткового покарання. Органом досудового слідства було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно судді у зв’язку з відсутністю у його діях складу злочину. Водночас, вирок та постанову було скасовано судом вищої інстанції.

Для розмежування кримінальної відповідальності за постановлення завідомо неправосудного судового рішення та дисциплінарної відповідності за істотні порушення суддею норм процесуального права слід виходити з характеристики злочинної дії як дії вольового акту [27, 90], тобто діяння має мати вольовий характер, має бути завідомим.

В той же час «завідомість» є характеристикою суб’єктивної сторони складу злочину [28, 251]. Н. Д. Квасневська визначила, що поняття завідомості кореспондується із поняттям неправосудності і визначає інтелектуальний момент умислу щодо акта, який постановляє суддя, тобто вказує, що суддя не помиляється, а усвідомлює не законність, необґрунтованість рішення по справі. Вольовий момент умислу припускає бажання, тобто переслідування мети постановити неправосудний акт. Свідченням завідомості мо жуть бути порушення вимог матеріального чи процесуального закону в ході судового розгляду, які полягають в усуненні перешкод, створенні умов для постановлення завідо- мо неправосудного рішення, тобто, по суті, є готуванням до злочину [29, 9].

Виходячи із ч. 2 ст. 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. «Про незалежність судової влади», дисциплінарна відповідальність судді настає в разі умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до своїх обов’язків, тобто вина може бути як у формі умислу, так і у формі необережності. Таким чином, ключовим моментом у розмежуванні кримінальної та дисциплінарної відповідальності судді в контексті постановлення саме неправосудного судового рішення є завідомість постановлення судового рішення.

Висновок. На підставі аналізу наукових напрацювань та законодавчих норм, можна зробити такі узагальнення щодо розмежування понять неправосудності та незаконності судового рішення в контексті ст. 375 КК України:

1. Неправосудне судове рішення не слід ототож- нювати із незаконним, не кожне незаконне судове рішення є неправосудним. Нетотожність зазначених понять підтверджується положеннями, відповідно до яких органи, що вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги суддів, не мають повноважень оцінювати законність судових рішень, органи та посадові особи органів законодавчої та виконавчої влади не мають права перевіряти правовий зміст судових рішень, а виключне право перевірки законності та обґрунтованості має відповідний судовий орган відповідно до закону. У випадку ототожнення неправосудного та незаконного судового рішення виникне необхідність притягнути суддю за кожне постановлене ним незаконне рішення до кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 375 КК України.

2. Сутність неправосудного судового рішення слід розглядати через призму вимог законності та обґрунтованості, передбачених відповідними процесуальними кодексами. Саме процесуальні кодекси визначають поняття законності та обґрунтованості судового рішення, підстави для визнання судового рішення незаконним.

3. Обов’язковою ознакою неправосудності судового рішення в контексті ст. 375 КК України є його завідомість, що вказує на те, що суддя не помиляється, а усвідомлює незаконність, необґрунтованість рішення по справі. Саме завідомість у поєднанні із неправосудністю дає можливість розмежувати право судді на вирішення справи на власний розсуд відповідно до вимог закону, суддівську помилку, можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності за постановлення судового рішення з істотними порушеннями процесуального законодавства та кримінальну відповідальність за постановлення завідомо неправосудного рішення.

4. Слід в законодавчому порядку більш чітко визначити значення терміна «постановлення судового рішення», що в контексті ст. 375 КК України відіграє важливу роль, зокрема у визначенні моменту закінчення вчинення злочину, передбаченого цією статтею Кримінального кодексу.

5. Нечіткість законодавчої конструкції складу злочину, передбаченого ст. 375 КК України, потребує закріплення визначення поняття неправосудності в законі, роз’яснення питань тлумачення та застосування вищезгаданої норми на практиці, розмежування поняття неправосудності із суміжними поняттями. Це дасть змогу уникнути невиправданого застосування кримінальної відповідальності до судді, застосувати таку міру юридичної відповідальності, яка буде оптимальною для відповідної ситуації, не застосовувати юридичну відповідальність за добросовісну помилку, яку можна виправити шляхом скасування судового рішення судами вищих інстанцій в порядку, визначеному законом.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

  1. Коліушко І., Куйбіда Р. Пріоритети судової реформи на сучасному етапі // Право України. – 2010. – № 5. – С. 58.
  2. Тютюгін В. І. Постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали, постанови: окремі аспекти застосування ст. 375 Кримінального кодексу України / В. І. Тютюгін, О. В. Капліна, І. А. Тітко // Вісник Верховного Суду України. – 2012. – № 2 (138). – С. 44.
  3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : 2-ге вид., переробл. та доповн. / заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фе – сенка : у 3 кн. – К. : Дакор, 2008 – С. 1250.
  4. Квасневська Н. Д. Кримінальна відповідальність судді за неправосуддя в Україні : [монографія] / Н. Д. Квасневська – К., 2010. – С. 83.
  5. Єднак В. М. Постановлення завідомо неправосудно- го судового рішення як суспільно небезпечне діяння у складі злочину, передбаченого ст. 375 КК України: окремі термінологічні аспекти / В. М. Єднак // Часопис Київського університету права. – 2014. – № 2. – С. 317.
  6. Щодо застосування понять «оголошення судового рішення» та «прийняття судового рішення в письмовому або скороченому провадженні» / В. П. Базов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vasu.gov.ua/userfiles/file/NKR/Nauk_visnovki/ KASU_st189/4_Bazov_st189KAS.doc
  7. Бурий А. Моніторинг впровадження і застосування європейських норм про право на справедливий суд / А. Бурий, О. Тимчій, М. Васюта. – К. : Громадський фонд прав людини «Право і демократія», 2006. – С. 14.
  8. Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень : Постанова Кабінету Міністрів України // Урядовий кур’єр. – 2006. – 17 червня. – № 105.
  9. Грошевий Ю. М. Правові властивості вироку – акта правосуддя : навч. посіб. / Ю. М. Грошевий. – Х., 1994. – С. 21.
  10. Кваша О. О. Кримінальна відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали, постанови / О. О. Ква ша // Правова держава. – К. – 2006. – Вип. 17. – С. 208.
  11. Дідик С. Є. Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального су б’єкта злочину : дис. … канд. юрид. наук / С. Є. Ді дик – К., 2009. – С. 124.
  12. Карташов А. Ю. Уголовная ответственность за вынесение заведомо неправосудного приговора, решения или иного судебного акта : автореф. дис. … канд. юрид. наук / А. Ю. Карташов. – Ставрополь, 2004. – С. 3.
  13. Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина : курс лекцій / В. О. Навроцький. – К. : Т-во «Знання» ; КОО, 2000. – С. 543-544.
  14. Овчаренко Е. Н. Ответственность судьи за неправосудное решение в Украине и РФ: сравнительно-правовой анализ / Е. Н. Овчаренко // Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов. – 2003. – № 3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://cdspace.nulau.edu.ua:8088/bitstream/ 123456789/6148/Ovcharenko.27-35.pdf
  15. Виноградова Л. Є. Юридична відповідальність суд- дів загальних судів Україні : дис. … канд. юрид. наук / Л. Є. Виноградова. – Одеса, 2004. – С.143-145.
  16. Андрушко П. П. Деякі проблемні питання кримінально-правової кваліфікації постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного рішення в кримінальному провадженні (ст. 375) / П. П. Андрушко // Вісник Верховного Суду України. – 2014. – № 8 (168). – С. 39.
  17. Про незалежність судової влади : Постанова Пле- нуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 р. // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 4. – Ст. 6.
  18. Конвенція про захист прав людини і основополож- них свобод, прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 р., ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
  19. Європейська хартія про закон «Про статус суддів», прийнята Радою Європи від 10 липня 1998 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_236
  20. Основні принципи незалежних судових органів, схвалені Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 40/32 від 29 листопада 1985 р., № 40/146 від 13 грудня 1985 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.un.org/ru/documents/decl_ conv/conventions/indep.shtml
  21. Рекомендація СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки // Комітет Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_a38
  22. Гринок В. О. Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі : дис. … канд. юрид. наук / В. О. Гринок. – К., 2004. – С. 23.
  23. Погорецький М. А. Гарантії суддівської незалежності при притягненні суддів до юридичної відповідальності : [монографія] / М. А. Погорецький, О. Л. Польовий, О. Г. Яновська ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К. : Дакор, 2014. – С. 251.
  24. Бойцова В. В. Судья в США: ответственность за ошибки и злоупотребления / В. В. Бойцова, Л. В. Бой цова // Экономика, политика, идеология. – 1992. – № 7. – С. 85-87.
  25. Подкопаєв С. В. Дисциплінарна відповідальність суддів : дис. … канд. юрид. наук / С. В. Подкопаєв. – Х., 2003.
  26. Петрухин И. Л. Правосудие: время реформ / И. Л. Пет рухин. – М. : Наука, 1991. – С.139.
  27. Тимейко Г. В. Общее учение об обьективной стороне преступления / Г. В. Тимейко. – Ростов н/Д. : Изд- во Ростов. ун-та, 1977.
  28. Чеботарьов Г. В. Проблеми визначення поняття об’єктивної сторони злочину // Ученые записки Таврического нац. ун-та им. В. И. Вернадского ; Серия «Юридические науки». – Т. 22(61). – № 1. – 2009. – С. 251
  29. Квасневська Н. Д. Відповідальність за постановлення суддею (суддями) неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови в Україні (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) : автореф. дис. … канд. юрид. наук / Н. Д. Квасневська. – К., 2009.
  30. Андрушко П. П. Проблемні питання кваліфікації постановлення суддею (суддями) завідомо непра- восудного вироку, рішення, ухвали або постанови / П. П. Андрушко // Адвокат. – 2014. – №№ 4, 5.

УДК 343.36

Автори висвітлюють основні характеристики поняття неправо судності, на основі яких визначають співвідношення понять неправосудності та незаконності вироку, рішення, ухвали, постанови, та окреслюють розмежування зазначених категорій.

Ключові слова: незаконне судове рішення, неправосудне судове рішення, завідомо неправосудне судове рішення

Слободяник Е. П., Кравец Р. Ю. Некоторые проблемные аспекты оценки состава преступления «Постановление судьей (судьями) заведомо неправосудного приговора, решения, определения или постановления»

Авторы освещают основные характеристики понятия неправосудности, на основе которых определяют соотношение понятий неправосудности и незаконности приговора, решения, определения, постановления, и очерчивают границы размежевания этих категорий.

Ключевые слова: незаконное судебное решение, неправосудное судебное решение, заведомо неправосудное судебное решение

Slobodyanyk Olena, Kravets Rostyslav. Some problematic aspects of assessment of the offense «Rendering by the judge (judges) of knowingly unjust verdict, decision, ruling or order»

The authors describe main characteristics of the concept of deliberately unjust judge’s decision and based on this define relations between the concepts of unjust and illegal sentence, decision, ruling, and key-line a scope of these categories.

Key words: illegal judgment, unjust judgment, deliberately unjust judgment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *