Прецедент

Галантерея від “Беркута”- тільки для обраних (добірних)

Леонід Лазебний, головний редактор журналу «Адвокат»

«…Если эти люди отказывались от должного и добивались недолжного путем стачки, они нарушили закон; если они отказывались от недолжного и добивались должного – их забастовка вне сферы наказуемости». Плевако Ф. Н. Речи : в 2 т. / репр. изд. — К. : Прецедент, 2015. — (Классика адвокатуры). — Т. 1. — С. 325.

Леонід Лазебний, головний редактор журналу «Адвокат»
Леонід Лазебний, головний редактор журналу «Адвокат»

Ніч з 29 на 30 листопада 2013 р. стала моментом відліку новітньої історії насилля влади над людьми і головною дійовою особою насилля виявився спецпідрозділ «Беркут». Шок, який пережило суспільство після жорстокого нічного побиття спецпризначенцями беззбройних студентів, збурив енергію спротиву, що, врешті, визначила весь подальший перебіг протистояння влади і народу. Такої безглуздої агресії, такої жаги калічити людей ніхто не очікував і витоків її не міг збагнути. Звідки взялися серед нас люди, готові стріляти в громадян України зі стрілецької зброї гумовими та бронебійними кулями, мисливським шротом, підривати гранатами?

В часи «помаранчевої революції» нам довелося спілкуватися з правоохоронцями, які тримали оборону Банкової, і ми в приватних розмовах питали, чи битимуть вони людей у разі наступу. «Ні, бити не будемо. – Відповідали. – Натиснуть люди, повалять нас, трохи по нас потопчуться та й годі. Ну, може, полежимо в госпіталі, відпочинемо». Здебільшого так і було.

Минуло лише десять років і громадськість побачила зовсім інших «правоохоронців», які цілять з рушниць своїм співгромадянам по очах, майстерно б’ють дрючками по головах, гуртом добивають лежачих безпорадних активістів та кидають гранати просто в натовп на рахунок три, аби вибухали на рівні людських облич. І тільки під час зіткнень. Кожне затримання людей просто на вулицях, далеко від епіцентру подій, супроводжувалося їх побиттям і каліченням до такого стану, що рідні не могли впізнати їх в судах, а під час затримання водіїв беркутівці ще й трощили їхні автомобілі до невідновного стану.

Вся країна бачила відео цих численних «геройств» і не могла зрозуміти: де можна було відібрати, як натренувати і психологічно налаштувати таку кількість людиноненависників з ознаками явного нетримання агресії? Система їхньої підготовки без сумніву не включала ознайомлення зі змістом ст. 12 Закону «Про міліцію»:

«У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов’язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров’ю правопорушників та інших громадян»;
або з Правилами застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, затвердженими Постановою КМУ № 49 від 27 лютого 1991 р.:
«14. Забороняється нанесення ударів кийком:
гумовим – по голові, шиї, ключичній ділянці, животу, статевих органах;
пластиковим типу “тонфа” – по голові, шиї, сонячному сплетінні, ключичній ділянці, низу живота, статевих органах, нирках, копчику.
15. Світлошумові засоби відволікаючої дії (…) застосовуються на відстані не ближче двох метрів від людини. (…)
17. При застосуванні сльозоточивих речовин забороняється прицільна стрільба по правопорушниках, розкидання і відстрілювання гранат у натовп, повторне застосування їх у межах зони ураження в період дії цих речовин. (…)
19. Патрони з гумовою кулею ударної непроникливої дії “Волна-р” відстрілюються з допомогою спеціального карабіна на відстані не ближче 40 метрів від людини і тільки по нижній частині ніг».

Всі зазначені норми зухвало порушувалися співробітниками «Беркута» від самого початку протестних акцій, що свідчить про вчинення групового кримінального правопорушення, склад якого передбачений ст. 365 КК України (докладніше про відмежування цього складу злочину від інших читайте в завершальній частині статті П. П. Андрушка на с. 6-28 журналу). Цей злочин засудило все суспільство та міжнародна спільнота, окрім, хіба-що, купки регіональних народних обранців – добірних «гуманістів», які вирядилися в галантерейні вироби з емблемами «Беркута».

Кримінально-правову оцінку діям беркутівців залишимо судам, але нині вже зрозуміло, що цей спецпідрозділ неминуче має бути розформований прийняттям одного з уже поданих народними депутатами законопроектів, скасуванням Наказу МВС №1011 від 24 жовтня 2013 р. «Про затвердження Положення про спеціальний підрозділ міліції громадської безпеки „Беркут”» або іншим способом. «Беркутівську» ж галантерею апологети цього підрозділу мабуть носитимуть як спіднє, адже міліція громадської безпеки наступного покоління точно не матиме цієї назви, а головне – розбудовуватиметься на нових ідеологічних та морально-психологічних засадах, істотно відмінних від притаманних цьому брутальному образу.

І найважливіше. Епіграфом цієї короткої репліки я взяв цитату з промови Ф. Плевако на захист страйкарів фабрик Савви Морозова 1885 р. Страйк той був придушений козаками, які «діяли нагайками», шістсот робітників вислані в адміністративному порядку, а очільники заколоту – робітники П. Мосеєнок та В. Волков, яких захищав на процесі Ф. Плевако, дістали по три місяці арешту. Отаке покарання за «масові заворушення», що включали спротив владі, погроми фабричного і особистого майна.

Як же трапилось, що за 130 років після того, в незалежній демократичній (а не самодержавній) країні покарання за такі дії передбачено у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років (ст. 294 КК України)? Чому аж так боїться влада народного спротиву, що творить на свій захист подібні людожерські норми? Немає сумніву, що і ця норма, і норми ст.ст. 293, 295 КК України мають бути змінені, по-перше, значно пом’якшені покарання, по-друге, мета має стати обов’язковим елементом складів злочинів, передбачених ними (примус до вчинення дій, перешкоджання виконанню обов’язків посадовцями – будь-що, але не організація та участь у мітингах і демонстраціях, або інший публічний протест).

Якщо люди захищають свої права – їхні дії поза межами караності.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *