Право

Гармонізація прав злочинця та потерпілого в межах кримінально-правового конфлікту

Г. О. Усатий, кандидат юридичних наук, доцент, докторант кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Г. О. Усатий, кандидат юридичних наук,
доцент, докторант кафедри кримінального права
та кримінології Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

Проблема кримінально-правового захисту потерпілого справедливо займає особливе місце в теорії кримінального права України та країн СНД. У різний час вченню про потерпілого від злочину присвячували свої праці вітчизняні та зарубіжні вчені, серед яких С. В. Анощенкова, В. Є. Батюкова, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, П. С. Дагель, А. В. Залозний, Є. В. Лащук, Т. І. Присяжнюк, М. В. Сенаторов, В. О. Туляков, І. А. Фаргієв та інші.

Парадокс, але таким аспектам як зловживання правом потерпілого в межах кримінально-правового конфлікту дослідниками увага практично не приділялася, за деякими винятками (див. монографію В. В. Навроцької «Засада диспозитивності та її реалізація в кримінальному процесі України»). Враховуючи вищезазначене, вважаємо за необхідне комплексно дослідити в межах наукової статті саме це актуальне питання.
Найвідоміша та найавторитетніша у світі книга – Біблія у священних текстах прямо застерігає своїх послідовників – «благими намірами – вимощена дорога в пекло» (Книга Притч Соломонових (14:12 і 16:25) та неканонічна Книга Сірах (21:11) містять дослівну тезу: «Шлях грішників вимощений камінням, але в кінці його – прірва пекла»). Парадокс, але доводиться констатувати той факт, що на перший погляд справедлива абсолютизація прав потерпілого з великою ймовірністю може призводити до непередбачуваних суспільно-небезпечних наслідків, а інколи навіть до грубих корупційних та інших зловживань з боку як самого потерпілого від злочину, так і інших учасників кримінального провадження.

Зокрема, аргументуючи вищезазначену тезу, достатньо змоделювати реальну узагальнену ситуацію на яку (у тій чи іншій варіації) часто вказують правозастосувачі та учасники кримінального провадження. Наприклад, керівник – власник комерційної фірми громадянин А. прийняв на роботу найманого працівника Б. і призначив його на посаду заступника начальника служби безпеки свого комерційного підприємства. Згідно з функціональними обов’язками (чи посадовими інструкціями) останній є матеріально відповідальною особою, уповноваженою видавати заробітну плату своїм підлеглим. Через деякий час найманого працівника Б. випадково затримали при вчиненні злочинних дій і саме в той момент, коли він шляхом підробки підписів у зарплатній відомості оформлював отримання грошових коштів у сумі чотири тисячі гривень на підставних осіб (так званих «мертвих душ»). Одразу ж після виявлення цього факту, заступник начальника служби безпеки Б. повернув всі грошові кошти, якими він незаконно заволодів, до каси підприємства.

Штатний юрист комерційного підприємства, оцінивши фабулу цієї справи, доповів керівникові А. про те, що навіть побіжний аналіз фактів та відповідних матеріалів дає підстави зробити попередній висновок – в діях найманого працівника Б. наявні ознаки складів злочинів, які передбачені ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України. А відтак, гостро постало питання повідомлення правоохоронних органів про злочин громадянина Б. та подальше притягнення його до кримінальної відповідальності.

Проте, керівник – власник комерційного підприємства громадянин А., розуміючи, що такий варіант подальшого розвитку подій є небажаним ні для нього (адже розголос, призведе до погіршення іміджу фірми, а значить зашкодить діяльності останньої, що відповідно знизить її конкурентноздатність на рин­ку), ні для громадянина Б., запропонував своєму підлеглому «рятівну альтернативу» – звільнитися з роботи «за погодженням сторін» водночас сплативши сорок тисяч гривень (десятикратний розмір грошової компенсації від раніше викраденої суми) в якості відшкодування завданих ним збитків та усунення заподіяної шкоди. З метою недопущення розголосу та уникнення потенційної кримінальної відповідальності громадянин Б. погодився з пропозицією «потерпілого».

Даючи юридичну оцінку цьому прикладу, варто зазначити, що певною мірою в діях роботодавця А. теж вбачаються ознаки складу злочину – вимагання хабара (ч. 2 ст. 368 КК України). Проте, на жаль, недосконалість чинного кримінального та кримінального процесуального законодавства створює належні передумови для ко­­рупційних ризиків та уникнення справедливої кримінальної відповідальності особами, що вчиняють кримінальні правопорушення. І мова, насамперед, іде про недостатню розробленість та невідповідність сучасним правовим реаліям редакції ст. 46 КК України, яка передбачає звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, а також про подальше (часто належним чином не обґрунтоване) розширення засад диспозитивності та її реалізації у вітчизняному кримінальному процесі. Як видається, «… специфіка аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що умови його застосування складаються не лише з позитивної посткримінальної поведінки винної особи, а й з добровільного волевиявлення потерпілого. Якщо заподіяну злочином шкоду відшкодовано, проте примирення потерпілого з винним не відбулося, останній не може бути звільнений від кримінальної відповідальності за ст. 46 КК» [1, 770].

У цій ситуації красномовно свідчить статистика, згідно з якою «… за результатами проведеного харківськими правознавцями опитування потерпілих від злочинів, лише третину респондентів задовольнила б ситуація, коли злочинець, який відшкодував заподіяну шкоду, не зазнав би за вчинений злочин покарання» [2, 238].

Тобто, чинна редакція ст. 46 КК України лише сприяє тому, що потерпілий, незважаючи на відшкодування шкоди, відмовляється примирюватися зі своїм кривдником або, що значно гірше, висуває завищені умови стосовно примирення, а інколи вдається до ультимативних методів чи навіть неприхованого шантажу.

Нещодавно прийнятий Кримінальний процесуальний кодекс України в цьому питанні не став панацеєю. У ст. 477 нового КПК України законодавцем передбачається можливість кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених до­­волі об’ємним (у порівнянні зі ст. 27 «старого» КПК) переліком статей КК України, якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.

До речі, якщо повернутися до раніше запропонованого нами прикладу, то у п. 3 ч. 1 ст. 477 КПК України прямо визначається право потерпілого – керівника комерційної фірми А. ініціювати кримінальне провадження (подавати або не подавати заяву про кримінальне правопорушення) у тому числі і за ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам).

Отже виходить, що завищені вимоги по­­терпілого А. про відшкодування шкоди громадянином Б. перебувають в межах чинного законодавства, принаймні законодавчі обмеження розміру відшкодування прямих та непрямих збитків власнику майна (грошової компенсації) ні у кримінальному, ні у кримінальному процесуальному вітчизняному законодавстві чітко не встановлені. При цьому реально притягнути до кримінальної відповідальності такого «потерпілого-вимагача» практично неможливо через прогалини кримінального законодавства та високу латентність такої категорії злочинів. До речі, все це не позбавляє можливості роботодавця, навіть після отримання у багатократному розмірі грошової компенсації, через деякий час, але в межах строків давності, передбачених ст. 49 КК України, звернутися до правоохоронних органів, ініціювавши кримінальне переслідування свого колишнього найманого працівника. Окрім того, вчинивши саме так роботодавець не підлягатиме кримінальній відповідальності за ст. 396 КК України, бо вона передбачає заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Нагадаємо, що згідно з класифікацією злочинів, що закріплена законодавцем у ст. 12 КК України, ч. 2 ст. 191 КК України віднесено до категорії злочинів середньої тяжкості, а ч. 1 ст. 366 КК України взагалі до злочинів невеликої тяжкості. А відтак, враховуючи недостатній у цьому випадку ступінь тяжкості обох злочинів, вони не підпадають під дію ст. 396 КК України.

Якщо законодавець оперативно не відреагує на подібні виклики сучасної судово-слідчої практики, то уже найближчим часом подальшого поширення набуде таке негативне явище, як зловживання потерпілим відповідними правами, нагаданими йому законом.

У буквальному сенсі зловживання правом ро­­зуміється як «… вживання права у зло у тих випадках, коли уповноважений суб’єкт має певне су­­б’єктивне право, діє в його межах, але обирає недопустиму форму реалізації права, і тому спричинює шкоду правам інших осіб чи суспільству в цілому. На відміну від правопорушення, зловживання правом не пов’язане з порушенням конкретних заборон чи невиконанням обов’язків, і тому зазвичай не тягне за собою юридичної відповідальності» [3, 16].

Стурбованість, стосовно необмежених можливостей для зловживання правами потерпілого, поділяють також російські вчені-криміналісти [4], які зазначають про те, що «примирення по­­вин­не узгоджуватись з загладжуванням заподіяної потерпілому шкоди», і водночас правильно наголошують – «відшкодування чи усунення шкоди повинне бути адекватним заподіяній шко­­ді». При цьому, «… якщо потерпілий висунув вимоги про відшкодування моральної чи матеріальної шкоди, що у багато разів перевищує заподіяну шкоду, і наполягає на їх виконанні, справа повинна бути розглянута у судовому засіданні з ретельним дослідженням усіх доводів, як потерпілого, так і підсудного». Проте, на жаль, надалі автори не пропонують чіткого вирішення проблемної ситуації, а лише обмежуються тезою про те, що «… якщо сторони у судовому засіданні погодяться з обсягом відшкодування шкоди і примиряться між собою, суд (суддя) може винести ухвалу (постанову) про звільнення винного від кримінальної відпові­даль­ності і припинення провадження по справі у зв’язку з примиренням» [5, 322].

Як бачимо, у випадку якщо особа, яка вчинила злочин, не дійде згоди з потерпілим стосовно обсягу відшкодування заподіяної шкоди, питання про її притягнення до кримінальної відповідальності залишається відкритим і вирішальне слово у цій ситуації належить саме потерпілому.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Кримінальне право. Загальна частина : підруч. / за ред. А. С. Беніцького, В. С. Гуславського, О. О. Ду­­дорова, Б. Г. Розовського. – К. : Істина, 2011.
2. Потерпілий від злочину (міждисциплінарне правове дослідження) / кол. авт. ; за заг. ред. В. Бау­ліна, В. І. Борисова. – Харків : Кроссроуд, 2008.
3. Хавронюк М. І. Довідник з особливої частини Кри­­мінального кодексу України / М. І. Хавронюк. –К. : Істина, 2004.
4. Малиновский А. А. Злоупотребление правом (Ос­­новы концепции) / А. А. Малиновский. – М., 2000.
5. Уголовное право России. Части Общая и Особен­ная : учеб. / под ред. А. В. Бриллиантова. – М. : Проспект, 2009.

УДК 343.233; 343.122

Саттю присвячено деяким аспектам зловживання правом потерпілого в межах кримінально- правового конфлікту (через призму нового кримінально-процесуального законодавства).
Ключові слова: диспозитивність, зловживання правом потерпілого, кримінально-правовий конфлікт

Усатый Г. А. Гармонизация прав преступника и потерпевшего в рамках уголовно-правового конфликта
Статья посвящена отдельным аспектам злоупотребления правом потерпевшего в рамках уголовно-правового конфликта (через призму нового уголовно-процессуального законодательства).
Ключевые слова: диспозитивность, злоупотребление правом потерпевшего, уголовно-правовой конфликт

Usatyi Grygoriy. Harmonization of rights of the offender and victim within criminal law conflict
The article is focuses on particular aspects of abuse of right by victim within the criminal law conflict through the prism of modern criminal procedure law.
Key words: optionality, abuse of rights by victim, criminal conflict

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *