Право

Класифікація третіх країн як учасників міжнародних правовідносин з Європейським Союзом

Костюченко Я. М

Я. М. Костюченко,
кандидат юридичних наук, юрист ТОВ «УКРЕЙНІАН АЕСТЕТІКС»

Глобальний розвиток міжнародних економічних, торговельних, інвестиційних та інших правовідносин, що нині супроводжується загостренням міжнародної політичної та економічної ситуації, поширенням інших негативних факторів, зумовлює необхідність в упорядкуванні засад міжнародного співробітництва, приведенні його до певних уніфікованих стандартів та створенні єдиного міжнародного простору.

З часів утворення Європейського Союзу (далі – ЄС) як самостійного суб’єкта міжнародних правовідносин, він почав відігравати одну із ключових ролей в глобальному міжнародному процесі. Передусім маючи за мету забезпечення інтересів країн-членів ЄС, він також вступає у відносини з третіми країнами, які не є його членами. Їх виникнення зумовлене взаємними інтересами сторін, потребою у співробітництві в різних сферах. Таким чином, аналіз міжнародних відносин ЄС з третіми державами дасть змогу виявити основні їхні напрями, а також визначити подальші перспективи розвитку.

Актуальність теми дослідження підтверджується недостатністю наукових робіт, присвячених міжнародно-правовій характеристиці відносин ЄС з третіми країнами, що, у поєднанні з необхідністю проведення комплексного наукового аналізу даного питання, обумовлює важливість та своєчасність цієї статті. Деякі аспекти проблеми міжнародних правовідносин ЄС з іншими суб’єктами міжнародного права досліджували такі науковці, як І. З. Брацук, С. А. Владика, О. В. Гончарук, Л. Л. Грицаєнко, О. М. Калініна, Н. В. Камінська, О. М. Лисенко, В. І. Мотиль, А. В. Павленко, В. В. Попко, О. В. Святун, О. М. Шпакович та інші. Окремо слід виділити роботи І. А. Березовської, М. М. Микієвича, В. І. Муравйова, які на рівні дисертаційних досліджень та монографії (М. М. Микієвич) вивчали проблеми співробітництва ЄС з третіми країнами. Однак ці наукові розробки припадають на 2002-2005 рр., і тому потребують певної актуалізації. Незважаючи на окремі дослідження в цій сфері, слід зазначити, що на сьогодні відсутні актуальні комплексні наукові роботи, присвячені міжнародно-правовій характеристиці відносин ЄС з третіми країнами, що ще раз підкреслює важливість та актуальність запропонованої теми. Зокрема, залишаються не систематизованими напрями відносин ЄС з третіми країнами, не визначено правову природу таких відносин, а також завдання кожної із сторін, яка в них вступає.

Метою статті є проведення комплексної міжнародно-правової характеристики відносин ЄС з третіми країнами та розробка на цій підставі пропозицій щодо подальшого їх розвитку. Утворення ЄС ознаменувало новий етап у розвитку міжнародних відносин як на європейському континенті, так і далеко за його межами. При цьому в науці міжнародного права досі ведуться дискусії з приводу визначення правової природи ЄС, обсягу його міжнародної правосуб’єктності тощо. Зокрема, деякі науковці вважають, що ЄС – це унікальне міжнародне утворення, яке не можна віднести до міжнародних організацій. Воно створене згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський договір) 7 лютого 1992 р. в м. Маастрихт (Нідерланди), який вступив в силу 1 листопада 1993 р. і завершив справу попередніх років із врегулювання політичної системи європейських країн. 13 грудня 2007 р. у м. Лісабон (Португалія) главами держав-членів ЄС було підписано Договір про Реформи, так званий Лісабонський договір (набрав чинності 1 грудня 2009 р.), який значно підвищує демократичність та ефективність функціонування інститутів ЄС [1, 239]. Таким чином, ЄС має складну структуру, яку формують різноманітні інститути, органи; власну правову систему, яка визначає правила, за якими ЄС здійснює свою діяльність, а в деяких випадках вона має пріоритетне значення у внутрішньому законодавстві держав-членів ЄС.

За своєю юридичною природою, як зазначає В. В. Попко, право ЄС становить особливу систему права, яка діє поряд з міжнародним та внутрішнім правом. Право ЄС має пріоритет порівняно з внутрішнім правом держав-членів, а деякі його норми наділені прямою дією у внутрішніх правопорядках цих держав. Усе це надає праву ЄС особливого характеру, що відрізняє його як від права міжнародного, так і від права внутрішнього [2, 132]. Отже, науковець цілком справедливо підкреслює особливий характер правової системи ЄС, яка сформувалась в самостійну галузь.

В аналітичних матеріалах «Інтеграція – європейський напрямок розвитку України» зазначається, що специфіка ЄС проявляється також у єдиному в своєму роді статусі в рамках міжнародних відносин, який не збігається ані зі статусом держави, ані зі статусом класичної міжнародної організації. Переважна більшість дослідників цієї проблематики вважають навіть, що ЄС характеризує відсутність статусу суб’єкта міжнародного права [3, 43]. Однак погодитись з думкою таких дослідників досить складно, оскільки ЄС володіє реальною міжнародною правосуб’єктністю, яка дає йому змогу не тільки встановлювати міжнародні правила у відповідних межах, а й – в деяких випадках – впливати на внутрішньозаконодавчу систему держав-членів та асоційованих членів ЄС. Таким чином, ЄС – специфічне міжнародне утворення, яке, на відміну від класичної міжнародної організації має, власну правову систему, а також систему виконавчих, консультативних та інших органів.

Розширення впливу ЄС на міжнародному глобальному просторі зумовило виникнення такого феномену у його діяльності, як вступ у відносини з третіми країнами. В праві ЄС третьою країною визнається будь-яка країна, яка не є державою-членом ЄС [4]. При цьому аналіз різних наукових джерел [5, 5; 6, 361] дає можливість запропонувати таку класифікацію третіх країн в залежності від їх міжнародного статусу у відносинах з ЄС: 1) держави, які мають стратегічно важливе значення в міжнародному глобальному просторі, однак не є членами ЄС та не претендують на таке членство (США, Російська Федерація, деякі азіатські країни); 2) держави, які не є членами ЄС, але претендують на нього та мають реальну можливість у найближчий час отримати статус держави-члена ЄС (Туреччина, Балканські країни); 3) держави, які беруть участь в ЄС на рівні асоціації (Ісландія, Норвегія, Швейцарія); 4) держави, які не можуть претендувати на членство в ЄС в найближчій перспективі (Чилі, Північна Африка, деякі країни Східної Єв – ропи).

Характерно, що Україну на сьогодні вже можна віднести до держав другої групи (ті, що не є членами, але при виконанні певних умов [7, 48-50] можуть претендувати на членство). Характер та напрями відносин ЄС з третіми країнами чималою мірою визначаються правовим міжнародним статусом третьої країни. Між тим, можна говорити про деякі спільні риси таких відносин, які в науковій літературі часто називають асоціацією, оскільки правою підставою таких відносин є угоди про асоціацію.

І. А. Березовська сформулювала визначення асоціації ЄС з третіми країнами і міжнародними організаціями як встановлення між об’єднанням і третьою країною чи міжнародною організацією привілейованих договірних взаємовідносин, що започатковуються для досягнення спільних цілей, реалізацію яких здійснюють паритетні органи, здатні приймати обов’язкові для сторін рішення, і в рамках яких забезпечується часткова участь асоційованого партнера у правопорядку Співтовариства [5, 5].

Зокрема, як зазначає Ю. Олійник, метою відносин ЄС зі своїми членами та третіми державами є: вільний рух товарів, послуг, осіб та капіталу, політика у сфері конкуренції, право компаній, сільське господарство, рибальство, транспортна політика, оподаткування, статистика, економічний і валютний союз, соціальна політика і зайнятість, енергетика, промислова політика, малі та середні підприємства, освіта та навчання, наука й дослідження, телекомунікації й інформаційні технології, культура й аудіовізуальна політика, регіональна політика, захист довкілля, захист споживача й охорона здоров’я, спільна зовнішня та безпекова політика, митний союз, зовнішні відносини, співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ, фінансовий контроль, фінанси і бюджет [8, 138-139].

Таким чином, вступаючи у відносини з третіми країнами, ЄС переслідує мету підвищення рівня демократичності та безпеки в європейському просторі, що, на перший погляд, є взаємовигідною метою. Однак справедливо зауважити, що в окремих випадках співробітництво цих двох сторін засноване на дуальностях «ресурси-технології», «демократизація державних інститутів – фінансова та консультативна допомога» тощо, що в принципі також відповідає двостороннім інтересам.

При укладанні міжнародних угод з третіми країнами ЄС широко використовує практику включення до цих угод положень, аналогічних за своїм змістом тим, що закріплені в актах первинного або вторинного права європейських інтеграційних організацій, або таких, які відсилають до актів ЄС. Тим самим створюються засади для проникнення закріплених в міжнародних угодах положень права ЄС у внутрішні правопорядки третіх країн. Міжнародні угоди можуть передбачати пряму дію положень права європейських інтеграційних організацій як у правопорядку ЄС, так й у внутрішньому праві третіх країн. Тим часом слід погодитись із зауваженням В. І. Муравйова з приводу того, що існування різних типів асоціацій третіх країн із ЄС певною мірою впливає на інтенсивність процесів гармонізації у взаємовідносинах сторін, а також на підходи до визначення способів такої гармонізації [6, 361].

У зв’язку з цим відносини ЄС з третіми країнами кожної наведеної вище групи характеризуються певними особливостями. Розглянемо ці особливості. Так, міжнародні відносини ЄС з третіми країнами першої групи (США, азійські країни) переважно побудовані на засадах рівності сторін із збереженням повного суверенітету третьої країни та без жодного втручання ЄС у внутрішній суверенітет цієї держави. Правовою підставою виникнення таких відносин є, як правило, двосторонні угоди та договори. Прикладом виступає укладена ще в 90-х р. та переглянута в 2013 році угода трансатлантичної зони вільної торгівлі НАФТА, куди входять, крім США та ЄС, ще Мексика та Канада [9]. Відносини між Японією та ЄС ґрунтуються на Спільній Декларації про відносини між Європейським Співтовариством та Японією від 18 червня 1991 р. [10, 18]. Вони переважно стосуються організації спільних зусиль в безпековій сфері та взаємного економічного (торговельного) співробітництва.

Що стосується відносин ЄС з державами, які не є членами ЄС, але претендують на нього та мають реальну можливість в отриманні відповідного статусу, то вони мають дещо інший характер. Так, наприклад, вступ Туреччини до ЄС аналітики прогнозували на 2015 рік за умови здійснення Туреччиною належних соціальних й економічних реформ. Однак станом на листопад 2015 року статусу члена ЄС Туреччина не отримала, крім того, стало зрозуміли, що внаслідок ряду причин таке членство відкладається. Співробітництво ЄС з Балканськими країнами здійснюється за допомогою трьох важливих інструментів: 1) угод про стабілізацію та асоціацію між ЄС та Балканськими країнами; 2) автономних заходів у сфері торгівлі; 3) значної фінансової допомоги. Беручи участь в угоді про асоціацію, Балканські країни зобов’язалися дотримуватися умов, поставлених ЄС, в обмін на віддалену перспективу повноправного членства у ЄС [11, 91]. Подібні умови були висунуті Україні, яка у 2014 р. підписала та ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

Цілями асоціації були проголошені: сприяння поступовому зближенню Сторін, ґрунтуючись на спільних цінностях і тісних привілейованих зв’язках, а також поглиблюючи зв’язок України з політикою ЄС та її участь у програмах та агентствах; забезпечення необхідних рамок для посиленого політичного діалогу в усіх сферах, які становлять взаємний інтерес; посилювати співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод тощо [12].

Таким чином, відносини ЄС з третіми країнами цієї групи характеризуються переважно взяттям на себе цими країнами зобов’язань з метою гармонізації внутрішнього законодавства та приведення інших політичних та правових процесів в країні у такий стан, який повною мірою відповідатиме критеріям членства в ЄС. Цей процес відбувається за фінансового, інформаційного та іншого сприяння ЄС. Натомість, в перспективі ці держави дістають реальну можливість отримання статусу члена ЄС. Іноді на перехідному етапі треті країни, що претендують на членство в ЄС, можуть отримати додаткові привілеї у відносинах з ЄС (наприклад, спрощення візового режиму). Відносини ЄС з державами, щодо яких членство замінено на асоціацію (Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн, Швейцарія), засновані на Угоді «Про Європейський Економічний Простір». ЄС консультує ці держави щодо проекту законодавства Союзу, але вони не беруть участі в ухваленні його рішень [13].

При цьому ці країни можуть брати участь у низці його інтеграційних процесів (приміром, Норвегія та Ісландія є членами Шенгенського простору вільного руху осіб) [14, 100]. Отже, такі відносини засновані фактично на тих же умовах, що застосовуються для дійсних держав-членів ЄС з окремими обмеженнями (зокрема щодо участі в ухваленні деяких рішень ЄС). Розвиваючи відносини з державами-членами та скеровуючи інтеграційний процес відповідним чином, ЄС не оминає увагою і країни, що не можуть претендувати на членство в ЄС взагалі або у найближчій перспективі, а також розвиває стратегічне партнерство з неєвропейськими країнами. Правовою основою таких відносин є двосторонні договори, укладені між ЄС та іншими суб’єктами міжнародного права [15, 157-158].

Прикладом таких угод стали укладені одразу після розпаду Радянського Союзу угоди про асоціацію між ЄС та країнами Східної Європи. Ці угоди вибудовували відповідні рамки для політичного діалогу, які давали змогу розвивати тісні політичні відносини між Сторонами; розширювати зону вільної торгівлі, а також встановлювати належні орієнтири для поступової інтеграції у ЄС. Зміст і текст цих угод є дуже подібний. З огляду на це, дослідники такі угоди називають типовими [11, 82]. Таким чином, ЄС вступає у відносини з третіми країнами, що не можуть претендувати на членство в ЄС, якщо виникає потреба у спільному вирішенні певних завдань (наприклад, розширення зони вільної торгівлі).

В переважній більшості випадків умови угод, укладених між ЄС та третіми країнами цієї групи, мають типовий характер, що, однак, не виключає можливості включення до їх змісту особливих умов.

Висновки та пропозиції. Отже, проведений аналіз дає підстави для висновку, що міжнародні відносини ЄС з третіми країнами різних груп характеризуються відповідними особливостями: рівноправністю між сторонами та взаємообумовленими інтересами; взяттям на себе цими країнами зобов’язань з метою приведення внутрішнього законодавства у відповідність із європейськими стандартами за активного сприяння ЄС (фінансова, консультативна підтримка) тощо. Для розвитку цих відносин необхідно передусім в праві ЄС чітко закріпити статус третьої країни, що належить до тієї чи іншої групи, як суб’єкта відносин з ЄС: їх права та обов’язки у відносинах з ЄС, гарантії збереження суверенітету, принципи співробітництва тощо.

Використані джерела

1. Аракелян М. Р. Право Європейського Союзу : підручн. для студ. вищих навч. закл. / М. Р. Аракелян, М. Д. Василенко. – О. : Фенікс, 2012. – 390 с.
2. Попко В. В. Юридична природа Європейського Со юзу / В. В. Попко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2013. – Випуск 115 (ч. ІI). – С. 126-133.
3. Інтеграція – європейський напрямок розвитку Укра їни / під ред. В. Одзімек, А. Брожковска, М. Желяк. – Краків : За-піс, 2007. – 177 с.
4. Анакіна Т. М. Словник термінів з основ права ЄС / Анакіна Т. М. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://asyan.org/potrf/
5. Березовська І. А. Правове регулювання відносин Європейського Союзу з асоційованими країнами : автореф. дис. … канд. юрид. наук / І. А. Березовська. – К., 2005. – 15 с.
6. Муравйов В. І. Правові засади регулювання економічних відносин Європейського Союзу з третіми країнами (теорія і практика) / В. І. Муравйов. – К. : Академ-Прес, 2002. – 426 с.
7. Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО. Інтеграційні перспективи України / І. І. Жовква, Г. М. Немиря, Г. М. Перепелиця, В. Р. Сіденко. – К. : Інститут Євро-Атлантичного співробітництва, 2007. – 86 с.
8. Олійник Ю. Угода «Про асоціацію» ЄС з «третіми» державами: досвід Польщі / Ю. Олійник // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – 2014. – Випуск 26. – С. 133-140.
9. Gabriel Felbermayr, Mario Larch, Lisandra Flach, Erdal Yalcin, Sebastian Benz Dimensions and Effects of a Transatlantic Free Trade Agreement Between the EU and US, «Ifoinstut» Munich University, Munich, 2013. – 11 p.
10. Микал О. К. Політичні відносини Японії та Європейського Союзу у 90-ті рр. ХХ ст. (на матеріалах англомовних джерел) : автореф. дис. … канд. істор. Наук / О. К. Микал. – К., 2003. – 21 с.
11. Петров Р. А. Транспозиція «acquis» Європейського Союзу у правові системи третіх країн : монографія / Р. А. Петров – К. : Істина, 2012. – 384 с.
12. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони : Міжнародний документ від 27 червня 2014 р. // Офіційний вісник України. – 2014. – № 75. – Ст. 2125.
13. EURОPA – Eurоpean Cоmmissiоn – Hоmepage. 17 July 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ec.eurоpa.eu/agriculture/glоssary/index_en. htm#acquis
14. Сібекіна А. Ю. Різновиди асоційованих формувань та реальність укладення угоди про асоціацію між Україною та ЄС / А. Ю. Сібекіна // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. – 2010. – № 4-5. – С. 98-104.
15. Микієвич М. М. Міжнародно-правові аспекти співробітництва Європейського Союзу з третіми країнами : монографія / М. М. Микієвич. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 200 с.

УДК 341.1/.8

Розроблено класифікацію третіх країн залежно від їх міжнародного статусу у відносинах з ЄС; виявлено спільні та відмінні риси міжнародних відносин ЄС з третіми країнами, що належать до різних груп; охарактеризовано особливості відносин ЄС з третіми країнами, які не претендують на членство в ЄС, та тими, які мають в перспективі отримати статус члена; запропоновано шляхи розвитку відносин ЄС з третіми країнами.
Ключові слова: міжнародні правовідносини, Європейський Союз, треті країни, угода про асоціацію

Костюченко Я. Н. Классификация третьих стран как участников международных правоотношений с Европейским Союзом
Разработана классификация третьих стран в зависимости от их международного статуса в отношениях с ЕС; выявлены общие и отличительные черты международных отношений ЕС с третьими странами, принадлежащими к различным группам; охарактеризованы особенности отношений ЕС с третьими странами, которые не претендуют на членство в ЕС, и теми, которые имеют возможность в перспективе получить статус члена; предложены пути развития отношений ЕС с третьими странами.
Ключевые слова: международные правоотношения, Европейский Союз, третьи страны, соглашение об ассоциации

Kostyuchenko Yaroslav. Classification of the third countries as participants of international legal relations with the European Union
The article carries out a classification of the third countries under their international status in their relationship with the EU; it identifies the common and distinctive features of international relations of the EU with such third countries that belong to various groups; it distinguishes specific features of the EU’s relations with third countries which do not intend to apply for the membership in the EU, and those who have the ability in the future to obtain the status of a member; finally it proposes certain ways of further development of EU’s relations with third countries.
Key words: International Law, European Union and third countries, association agreement

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *