Право

Нові подвійні стандарти часів чергової реформи судової влади

Віктор Грицюк

Віктор ГрицюкПереважання політичних гілок влади над судовою, яка за визначенням має стояти поза політикою, нині справляє очевидний вплив на судові органи не лише під час розгляду ними конкретних справ із політичною складовою, а й щодо певних категорій справ, визначаючи в такий спосіб реакцію і поведінку судової системи.
Політична тенденційність у судовій практиці, на жаль, у нас уже міцно вкоренилася. Взірцевий вираз подвійних стандартів – гасло диктатора Франко «Друзям – усе, ворогам – закон» в умовах сучасної України виведено на новий рівень правового й історичного абсурду: політичним супротивникам навіть законність розгляду справ не забезпечується: «Друзям – усе, ворогам – нічого, навіть закону».
Становище судової влади в таких умовах надзвичайно складне. Поза тим, що кожний суддя зобов’язаний своєю посадою та своїм майбутнім законодавчій і виконавчій владі в різних їхніх утіленнях, останнім часом очільники цих гілок влади стали давати суддям прямі публічні веління які рішення приймати, і взялися визначати, котрі судові рішення є незаконними, як це трапилося у справі мого підзахисного Віктора Ло­­зінського. Спочатку його за сфальшованим обвинуваченням незаконно засудили, а потім позбавили права на медичне лікування. Останнє було зроблено фактично на виконання публічно вислов­лених висновків Президента України, Прем’єр­-міністра, інших міністрів та політиків.
Не лише адвокати – усі, хто має уявлення про принципи права, були вражені, коли перші особи країни, не знаючи матеріалів та обставин справи, стали коментувати судове рішення і давати йому оцінки, через що в суспільстві було створено негативну опінію щодо особи В. Лозінського, яка тяжким каменем до цього часу тисне на суди, порушуючи їх незалежність і виключаючи можливість об’єктивного та неупередженого розгляду не тільки цієї справи, а й інших аналогічних справ. Дійшло до того, що вперше в історії вітчизняного судочинства суд як підставу для прийняття рішення вказав на вимогу високопосадовця (вирок Печерського районного суду міста Києва від 4 березня 2015 р. по справі № 757/3752/15­к).
Цікаво уявити подібну ситуацію в якійсь розвиненій демократичній країні.
За таких обставин варто спробувати зрозуміти, чому одні й ті самі норми закону, що стосуються перегляду справ ув’язнених, надання медичної допомоги, пом’якшення умов утримання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, умов­­но­-дострокового звільнення, на одних ув’яз­­­нених поширюються, а на інших – ні.
Я переконаний, що в нашому конкретному випадку мій підзахисний став заручником багаторічної ненависті та страху політиків минулого і деяких сучасних перед Юлією Тимошенко, в складі політичної сили якої перебував В. Ло­­зінський. Інакше не можна пояснити, чому, маючи право на пом’якшення умов утримання ще з 1 липня 2013 р., він такого пом’якшення не отримав, а натомість було застосовано погіршення умов утримання з кричущим порушенням норм закону, а саме ч. 2 ст. 100 КВК України, де передбачено обов’язкове погодження таких дій зі спостережною комісією.
В заміні невідбутої частини покарання більш м’яким, на яку В. Лозінський має право з 1 березня 2015 р., також було відмовлено. І це за об­­ставин, що в матеріалах особової справи – десятки подяк на його адресу за надану допомогу нашим бійцям в зоні АТО, сім’ям загиблих, переселенцям, будинкам престарілих, школам, ве­­терансь­ким організаціям, релігійним громадам та багатьом, хто потребував підтримки. Але при цьому окремі працівники прокуратури районного рівня не залишають спроб будь­-яким чином залучити його до корупційних схем, щоб спонукати до незаконних дій.
От і виходить, що права людини, засудженої за замовним обвинуваченням, творці якого в даний час самі перебувають у розшуку за численні злочини, цинічно та зухвало порушуються, а суспільству постійно розповідають про порушення прав ув’язнених в інших країнах, замість того, щоб прийняти дієві заходи задля усунення порушення прав і свобод наших громадян всередині власної країни.
Як наслідок, – переповнені в’язниці, розростання різного роду корупційних моделей, додаткове невиправдне навантаження на держбюджет, недовіра та сумніви демократичних країн відносно реальності проведення задекларованих в Укра­їні реформ.
Цей промовистий прецедент переконує, що якими б масштабними та продуманими не були плани реформ, якою б потужною не була підтримка цих реформ у суспільстві, створення ефек­тивної судової системи без дієвого забезпечення гарантій невтручання у правосуддя є неможливим. Тим більше, не під силу така справа політикам, які самі втручаються у судочинство та беруть на себе функції суддів.

Віктор Грицюк,
адвокат

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *