Позиція

Реформа правової системи нашої держави: чи видно світло в кінці тунелю?

Fazekosh_2015_2

Олексій Фазекош,
голова Ради адвокатів Закарпатської області

Немає справи, влаштування якої було б складнішим, здійснення небезпечнішим, а успіх сумнівнішим, аніж заміна старих порядків новими (Нікколо Макіавеллі).

Новорічна пора – час підведення підсумків, узагальнення всіх надбань і невдач за цілий рік. Не буде перебільшенням сказати, що багатьом з нас хотілося б нарахувати скількись реальних надбань саме у сфері правовій. Якщо перебіг політичних подій ми спостерігаємо і можемо оцінити в реальному часі, а економіка є об’єктом багатьох непідвладних нам глобальних монетарних впливів, то навести лад (почати на ділі наводити лад) у правовій системі є всі можливості і все залежить тільки від влади, та й суспільний запит на справедливість – продукт правової системи – станом на початок 2016 року уже сягнув критичної гостроти.

Правова сфера, водночас, – найбільш складна для «зведення балансу», адже зміни, що в ній відбуваються, не справляють усього ефекту одразу, а часом, видаючись попервах позитивними, приховують у собі ледь помітну динаміку наступного незворотного негативного впливу, новаторські підходи виявляються підрихтованим інтелектуальним брухтом, а захопливі ідейні прориви – спрямованими в глухий кут.

Advokat_2_2015Переконаний, що плоди реформ уже можна починати перебирати і робити це якомога ширшим колом правників, тому хотів би для започаткування дискусії та фахового обговорення викласти в тезах свої спостереження за перебігом реформування правової системи в нашій державі. Одразу хочу зазначити, що мої попередні висновки мають саме тезовий характер, тому що проблеми, яких я торкнуся, заслуговують на глибокий та предметний аналіз із детальним вмотивуванням позицій, вироблених колективною думкою. Вважаю, що формат обговорення треба обрати популярний, придатний для розуміння пересічними громадянами, а не лише юристами, оскільки реформування правової системи стосується всього суспільства і потребує його дієвої участі. Без розвиненої правової держави, підмурівком якої є правова свідомість та культура громадян, існування справді демократичної, цивілізованої європейської країни є неможливим.

Безперечно, реформи потрібні фундаментальні, докорінні, але те, що ми можемо підсумувати за 2015 рік з погляду ефективності реформ, очевидно, на позитивну оцінку не заслуговує. Відсутність системного підходу та бачення перспектив, нехтування чинниками та умовами вкупі з постійними політичними деклараціями та безперервним створенням нових структур викликає ілюзію змін, а насправді є нічим іншим, як адміністративною суєтою.

На моє переконання, наразі у правовій системі нашої держави виник повний дисбаланс за наявності намагання керувати нею в ручному режимі, тобто правовий хаос.

Водночас усі політики постійно говорять про реформи, не маючи жодного цілісного бачення та концепції цих реформ в усіх напрямах реформування, плутаючи головне і другорядне та збиваючись на манівці. Тому хочу сказати кілька слів про кожен важливий напрям правової реформи, не маючи на увазі норми конкретних правових актів, чинних чи майже чинних, а розглядаючи картину змін в цілому з погляду тенденцій та очевидних результатів.

ПРО КЛЮЧОВІ РЕФОРМИ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ НАШОЇ ДЕРЖАВИ

1. СУДОВА СИСТЕМА

Безспірною аксіомою і одним з фундаментальних принципів існування правової держави та демократичного суспільства є незалежна та ефективна судова влада. Але реформа судової гілки влади у спосіб, в який пропонується та пропагується її проведення, тим більше з довільними трактуваннями та інсинуаціями навколо неї взагалі, має – і це потрібно визнати – загрозливий характер повного розвалу судової системи, на залишках якої буде зведено її модель, керовану в режимі пострадянського «телефонного права». За всіх недоліків та очевидного корупційного ухилу значна частина суддів є людьми фаховими та порядними. Вони не кращі і не гірші за інших, вони є представниками реального українського соціуму з менталітетом цього соціуму. Демонізація судового корпусу – на совісті популістів, упереджених критиків та правників, які бачать проблему з погляду лише свого місця професійного перебування.

Згідно з результатами всеукраїнського опитування, проведеного Проектом ЄС «Підтримка реформ у сфері юстиції в Україні», випадки порушення суддями принципу неупередженості засвідчили 4 % прокурорів і 47 % адвокатів (Збірник матеріалів опитування був представлений під час круглого столу «Реформування кримінальної юстиції: погляд слідчих, прокурорів, адвокатів та суддів» 21 грудня 2015 року).

Намір змінити всіх суддів, закладений в основу реформування судової системи, спрямований на досягнення хибної мети: замінити всіх, аби їм на заміну прийшли кращі, моральніші та ефективніші. Цієї мети в такий спосіб досягнуто не буде, адже джерелом наповнення «оновленого» суддівського корпусу буде той самий соціум із тим самим менталітетом. Натомість головними компонентами реформи судової системи є встановлення дієвих механізмів контролю суспільства за діяльністю судів та високий професіоналізм суддів. Суддя перш за все має бути фахівцем. До речі, і європейські інституції, хоч би як намагалися зараз усі охочі спотворити їхні висновки, категорично виступають проти огульної люстрації, зміни (називайте як завгодно) всієї судової системи та судового корпусу. Не все в наших суддях і судовій системі так погано, як це замальовується. Крім того, я абсолютно не впевнений, що запропоновані реформи, принаймні у відомому їх варіанті, матимуть своїм наслідком покращення цієї системи.

2. ПРОКУРАТУРА

З позитивних зрушень поки що маємо тільки одне – скасування загального нагляду. Негативних не перелічити, і з ними адвокати стикаються повсякдень. Скорочення фахових працівників у ході реорганізації системи прокуратури мало результатом лише укрупнення територіальних прокуратур. По суті, це ми вже проходили в тих чи інших формах, і така структурна організація прокуратури автоматично ще не означає її ефективності. А тим часом у галузі процесуального керівництва на кожне кримінальне провадження почали призначати по десять і більше керівників, а підтримувати державне обвинувачення в суді прокурори приходять не підготовленими через перевантаження та під впливом старої рефлексії – що суд в контексті принципу змагальності і далі змагатиметься на їхньому боці. Упевненість прокурорів у своєму привілейованому становищі настільки вкоренилася, що призвела до часткової фахової атрофії, лікуванням від якої і мають бути реформи.

В силу рівності сторін у процесі, сторона обвинувачення не повинна мати привілейованого становища в ході кримінального провадження (Декларація щодо захисту прав людини у кримінальному провадженні, п. 2.2). Одночасне створення антикорупційних і інших органів з конкурентними до прокуратури повноваженнями та безкінечні конкурси задля формування їх особового складу створюють враження, що влада рухається в цьому важливому напрямі просто навпомацки й поспіхом.

3. МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Відкинемо елементи піару з вродливими дівчатами в модерних поліційних одностроях, поставимо собі запитання: що змінилося, відколи міліцію поміняли на поліцію? Поки, як практикуючий адвокат, я бачу повний ступор у функціонуванні слідчих органів. Скажу інше, і, думаю, мене підтримає багато юристів: якщо зважувати всі «за» і «проти» – старий КПК був кращий від нового. З’явилися справді важливі новації, наприклад, щодо питання змагальності сторін, але з погляду процесуальної ефективності старий КПК, на мою думку, був більш досконалий. Нововведена система реєстрації в ЄРДР будь-яких, навіть, скажемо відверто, «белібердового» характеру заяв, нічого іншого, крім створення бюрократичної системи і перевантаження органів досудового розслідування, не принесла.

Натомість унеможливленим виявився один із механізмів ефективного захисту – оскарження особою постанови про порушення кримінальної справи. Про європейські правові стандарти потрібно не тільки говорити, треба мати комплексний підхід їх втілення, інакше нове – не обов’язково краще. Оскільки чимало новацій приймають взагалі без врахування думки практиків, це нове часом гірше за старе.

4. БЕЗОПЛАТНА ПРАВОВА ДОПОМОГА

В цьому питанні, як і в багатьох інших, є свої плюси, є мінуси. Очевидною заслугою системи є те, що всі затримані, підозрювані тепер гарантовано мають захисника, а не лишаються наодинці з машиною кримінально-процесуальної репресії від початку затримання. Люди захищені від зловживань, і це добре. Також добре, що багато адвокатів, які працюють у цій системі, можуть себе професійно реалізувати на певній оплатній основі. Вони роблять значний внесок у формування цивілізованої судової практики, і багато з них має достойний фаховий рівень (я це бачу по Закарпаттю) – про це треба сказати відверто.

Але відверто треба сказати й інше: по суті, створюється абсолютно підконтрольна органам влади державна адвокатура, що вкрай неприпустимо для будь-якої справді правової держави. Сам принцип існування незалежного і ефективного правозахисного інституту повинен базуватися на його незалежності та самоврядності. Натомість у формі БПД, на якісь почасти державні, почасти грантові кошти та ще за рахунок якихось незрозумілих джерел створюється «Міністерство державної адвокатури», яким переважно керують люди, що не мають жодного відношення до професії адвоката.

Взагалі, адвокатура є єдиним правозахисним інститутом. Це положення має базисний концептуальний характер. Тому цілком логічно, що інститут безоплатної правової допомоги, навіть структурно, має належати до системи адвокатури, тобто Національної асоціації адвокатів. Не логічним, абсурдним і навіть шкідливим для самого поняття незалежної адвокатури є те, що будь-які чиновники, у тому числі від Мін’юсту, керують адвокатами. Інше питання – фінансування. Фінансуватися безоплатна правова допомога має за рахунок держави, відповідно слід встановити ефективні та дієві механізми контролю за використанням цих коштів та прозору й зрозумілу систему документообігу. Нині ж, за свідченнями адвокатів, що співпрацюють із БПД, звітних документів доводиться готувати більше, ніж процесуальних.

5. АДВОКАТУРА

Чинний Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у своїй основі має прогресивний характер. Нарешті в Україні створено самоврядну професійну організацію НААУ, і це є очевидним проривом та цілком відповідає вимогам Європейського Співтовариства, прогресивному баченню моделі існування цього правозахисного інституту. Хоч би як її критикували НААУ, але вже сформовано систему адвокатського самоврядування, а її керівні органи за три роки довели свою ефективність. Це є очевидним і визнається більшістю адвокатів. Тому, попри намагання певних зацікавлених груп міняти Закон, реформи у сфері адвокатури повинні мати виключно характер внесення доповнень чи змін, спрямованих на підсилення незалежності адвокатури від держави, унеможливлення впливу на неї, захисту професійних прав адвокатів, введення так званої адвокатської монополії, розв’язання соціальних та пенсійних пи – тань, оподаткування тощо. Треба удосконалювати те, що ми маємо, а не знову намагатися здійснювати хаотичне реформування в цьому правовому інституті, як і в інших. Хоча останній висновок Конституційного Суду стосовно реформи системи правосуддя для адвокатури дає надію на «світло в кінці тунелю». Вперше гарантії ефективного функціонування адвокатури можуть бути закріплені на конституційному рівні. Про це треба сказати як про очевидне досягнення.

ВИСНОВОК

Можна підсумувати результати реформування й інших компонентів правової сфери: системи юстиції, Служби безпеки й не тільки, але я хотів би знову зазначити, що побудова будь-якої справді демократичної країни неможлива без наявності в ній самого підмурівку правової держави – справедливості. Саме справедливість має стати орієнтиром для реформ. А ті псевдореформи, які тривають нині, мають безсистемний характер, і реальних, а не декларативно-удаваних результатів дуже мало. Все це може призвести до вакууму правової системи та поширення правового нігілізму.

І ніякого світла в кінці тунелю видно не буде, бо виявиться, що просто йдемо не тим тунелем.

Якщо ми хочемо, щоб Україна була державою, яка живе за принципом не закону сили, а сили закону, ми повинні мати чітке бачення, які реформи і в який спосіб до цього приведуть. В проведенні будь-яких реформ потрібно керуватися принципом, що не народ існує для держави, а держава існує для народу, і будь-які державні інститути повинні служити інтересам наших громадян. Відповідно, потрібно мати в будь-яких реформах їх цілісне, концептуальне бачення. Всі реформи проводяться для людей, і з переконанням у цьому та усвідомленням пріоритетності реформи правової системи перед іншими реформами хотів би закінчити свою статтю словами Святого Іоанна Златоуста:

«Як ми ставимося до ближнього, так і Бог буде ставитися до нас».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *