Право

Вибори в адвокатурі: історія, сьогодення, шляхи удосконалення

С. О. Іваницький, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка

«Кожний з них зосібна людина добра і розумна, але разом не годні зійтися і працювати як слід…»
(К. Левицький, м. Львів, 1930 р. [1, 3])

С. О. Іваницький, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка
С. О. Іваницький, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка

Одним з найбільш складних і конфліктних явищ у житті адвокатського співтовариства є вибори до представницьких органів адвокатури. Майже 10 років тому Т. В. Варфоломеєва застерігала від того, щоб вибори не стали новою ганьбою для адвокатури [2, 15], але події проведеного у квітні з’їзду адвокатів України (26-27 квітня 2014 р.) не справдили конструктивних побажань метра адвокатської професії. Трагікомічний перебіг з’їзду засвідчив не тільки вже традиційні розкол і ворожнечу між адвокатами, а й відсутність дієвих засобів протидії застосуванню дискредитуючих усю корпорацію методів передвиборчої боротьби.

Необхідність усунення характерних для виборчого процесу проблем зумовило актуальність їх аналізу в межах цієї статті, що її метою є дослідження правових та організаційно-технічних труднощів формування органів адвокатського самоврядування й напрацювання рекомендацій щодо їх вирішення.

Деякі аспекти зазначеної проблематики були предметом наукового аналізу у працях Й.Л. Бронза, Т. В. Варфоломеєвої, Т. Б. Вільчик, І. Ю. Гловацького, Я. П. Зейкана, М. С. Косенка, В. О. Попелюшка, О. В. Синьоокого, М. В. Руденка, О. Д. Святоцького, С. Я. Фурси, О. Г. Яновської та інших учених, проте досліджень, проведених з урахуванням оновленої в останні роки правової бази функціонування адвокатури, недостатньо.

Як форма прямої (безпосередньої) демократії вибори в адвокатурі сприяють виявленню потреб, формуванню, узгодженню й координації інтересів різних груп адвокатської громади, зростанню самодіяльної активності адвокатів, оновленню владних органів відповідно до настроїв і поглядів більшості членів корпорації. Що ж заважає злагоджено провести вибори й сформувати репрезентативні органи адвокатського самоврядування?

Дослідження електоральної поведінки адвокатів останніх століть показує, що на відміну від професійних юридичних спільнот, побудованих на відносинах субординації чи жорсткої підзвітності державним органам, у середовищі адвокатури як вільної професії завжди був значний рівень свободолюбства, стійкий потяг до збереження незалежності, схильність до критики колег та підвищений рівень конфліктності. Останнє явище зумовлене як об’єктивними причинами, зокрема, щоденною професійною необхідністю вступати у конфлікт із процесуальними опонентами й перемагати їх (як наслідок – закріплюються професійно значущі навички), так і суб’єктивними психологічними особливостями деяких представників професії (амбіційність, властолюбство, схильність до інтриг тощо).

На жаль, в історії розвитку вітчизняної адвокатури як вільного стану (до уваги не береться радянський період через повну залежність адвокатури від держави) поряд із тенденцією до консолідації завжди існувала й ворожнеча між колегами, що набувала найбільш гострих форм під час виборів. Не оминули подібні тенденції й громадські об’єднання адвокатів. Перші (установчі) загальні збори Союзу польських адвокатів (СПА) у Львові в 1911 р. проходили “надто неспокійно, кожен член зборів проявляв впертість, тримаючись своїх принципів, був категоричним, не йшов на жодні поступки і це змусило припинити дискусії” [3, 583].

Через емоційну напругу, що панує на зборах різних рівнів, їх нерідко доводилося проводити у два етапи з перервами на декілька тижнів (місяців). Так було під час формування КДКА м. Києва (лютий-березень 2010 р.), КДКА Тернопільської області (квітень-травень 2010 р.), під час проведення III з’їзду адвокатів України (червень – листопад 2005 р.), установчої конференції адвокатів Одеської області (жовтень 2012 р. – січень 2013 р.).

Формування КДКА Закарпатської області у березні-травні 2010 р. проходило у три етапи. Але “рекордним” став добір КДКА Харківщини, де вибори відбулися у чотири тури (травень – вересень 2011 р.).

Непоодинокими є встановлені факти прямих фальсифікацій результатів виборів до КДКА [4, 31], а також підсумкових документів головуючим на III з’їзді адвокатів України [5, 47].

Предметом численних судових процесів [6; 7] стало питання встановлення органами адвокатського самоврядування квот (норм представництва) для обрання делегатів на конференцію (з’їзд). Відзначаючи важливість регулятивного впливу квот, слід визначитися з їх оптимальною пропорцією.

За своїм призначенням квотування покликане забезпечити рівномірне врахування інтересів майже 30-тисячної адвокатської громади в органах самоврядування адвокатури. Задля цього кожен делегат має представляти однакову кількість адвокатів-виборців, загальна кількість мандатів повинна пропорційно узгоджуватися із чисельністю адвокатів регіону. Ключовим компонентом системи квот є не площа території, що обслуговується адвокатами певного регіону, а кількість зареєстрованих в її межах адвокатів.
Як засіб забезпечення репрезентативного складу органів адвокатського самоврядування механізм квотування має бути чітким, зрозумілим та справедливим, будуватися на системі об’єктивних критеріїв.Спробу створити таку систему було здійснено у Законі України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” № 5076-VI від 5 липня 2012 р. (далі – Закон № 5076-VI) для комплектування установчого з’їзду адвокатів України. Узявши за основу такий критерій, як кількість адвокатів в межах регіону, законодавець в п. 5 Розділу X (Перехідні положення) вказаного Закону передбачив, що установча конференція адвокатів регіону обирає делегатів на установчий з’їзд адвокатів України за квотою один делегат від ста адвокатів, але не менше п’яти делегатів від кожного регіону.

Натомість для формування конференцій адвокатів регіону не було встановлено імперативних приписів щодо конструювання квот. Це питання залишено на розсуд виконавчих органів адвокатського самоврядування. Вивчення практики встановлення квот на регіональному рівні засвідчує не завжди послідовні й логічні підходи. Так, встановлена Радою адвокатів України (далі – РАУ) у лютому 2014 р. норма представництва на конференцію адвокатів регіону для Херсонської області склала 1 делегат від 2 адвокатів, а для сусідньої Миколаївської області (із несуттєво різницею кількості адвокатів) передбачена квота 1 делегат від 10 адвокатів. Для Кіровоградської області закріплена квота 1:3, а для сусідньої Черкаської – 1:10 [8].

Навіть в межах однієї області спостерігаються істотні відхилення. Так, для Київської області у грудні 2013 р. була встановлена норма представництва 1:50, а вже у лютому 2014 р. для цього ж регіону квота становила 1:25. У вересні 2013 р. квота для Хмельницької області становила 1:5, а в лютому 2014 р. – 1:10.

Окрім індивідуально-психологічної складової, вказане питання має й економічний аспект, оскільки обумовлює різні додаткові фінансові витрати, пов’язані із забезпеченням прибуття відповідної кількості делегатів. Корисним, як убачається, є встановлення диференційованих типових квот на підставі належності області до однієї з трьох категорій регіонів, що розмежовуються залежно від кількості адвокатів, внесених до ЄРАУ. Так, в регіонах, де практикують до 500 адвокатів квота може становити 1:5, від 500 до 1500 – 1:10, більше 1500 – 1:20.

Одним з ключових на будь-яких виборах є питання про форму голосування (відкрита або таємна). І справа не тільки у тому, що таємність голосування свідчить про високий ступінь демократизації виборчої системи [9, 73]. Багаторічна практика обрання представницьких органів адвокатури та інших державних (і недержавних) структур переконливо показує, що форма голосування значною мірою визначає його результати. Обрання певної особи з використанням відкритої форми голосування може не відбутися в умовах таємного волевиявлення. В основі цього явища лежать відомі психологічні особливості поведінки частини (від 20% до 50%) адвокатського корпусу, представники якої схильні до конформізму, побоюючись негативних наслідків відкритого висловлення власних переконань. Більш тривале й складне в організаційному плані таємне голосування дозволяє врахувати справжнє волевиявлення усіх прошарків адвокатської спільноти.
Під час розробки нового законопроекту про адвокатуру як представники громадських організацій адвокатів у підписаному 29 лютого 2008 р. Меморандумі про концептуальні положення щодо реформування законодавства про адвокатуру, погоджених Спілкою адвокатів України та Асоціацією правників України [10, 37], так і учасники найбільшого за кількістю присутніх (більше 3-х тисяч адвокатів) Всеукраїнського адвокатського форуму (18 вересня 2011 р.) [11, 34] висловилися за імперативне впровадження процедури таємного голосування під час обрання органів адвокатського самоврядування усіх рівнів.

У Законі № 5076-VI вітчизняний законодавець лише частково врахував прагнення противників [12, 5] відкритої форми голосування. Закон не визначає форми голосування, допускаючи формування органів влади адвокатури відкрито або таємно. Поряд з цим, у п. 2 ч. 4 ст. 55 Закону передбачено, що порядок висування та обрання делегатів конференції адвокатів регіонів визначає Рада адвокатів України. Тобто такий могутній інструмент, як форма голосування, опинився в розпорядженні органу, члени якого навряд чи є незацікавленими. На практиці РАУ визначає, як правило, відкриту форму голосування.

Не погоджуючись із цим, деякі адвокати [13] намагалися в судовому порядку визнати право визначати відкритий чи таємний спосіб голосування залежним від розсуду учасників відповідної конференції.

Під час обрання делегатів на позачерговий з’їзд адвокатів України більшість учасників конференції адвокатів Волинської області (5 квітня 2014 р.) прямо не погодилася застосовувати “спущену з гори” відкриту форму голосування, проголосувавши за використання системи таємного волевиявлення [14].

Якщо розглянути практику вирішення цього питання за Законом “Про адвокатуру” № 2887-XII від 19 грудня 1992 р., де порядок голосування не був прописаний, можна констатувати демократичність підходів тодішніх вищих органів адвокатського співтовариства [15, 59; 16, 38], якими роз’яснювалося, що форма голосування має визначатися рішенням відповідних зборів адвокатів.
Актами адвокатської корпоративної нормотворчості [17, 22; 18], прийнятими на реалізацію Закону № 5076-VI також передбачено можливість альтернативного вирішення питання щодо форми голосування на з’їзді. Тож виникає запитання, чому з’їзд може обирати найдемократичнішу форму голосування, а найбільш масові форми самоврядування (збори й конференції адвокатів) – ні?

На нашу думку, питання про форму голосування має вирішувати відповідний орган самоврядування (збори, конференція, з’їзд), причому за загальним правилом має застосовуватися таємне голосування, яке за потреби може бути змінене більшістю учасників зібрання на відкриту форму волевиявлення.

Тісний зв’язок із питанням, що розглядається, має належне визначення кворуму та різновиду виборчої системи, на підставі якої обирається кандидат.

У Законі № 5076-VI кворум встановлений для конференцій адвокатів регіону (присутність більше половини делегатів) та з’їзду адвокатів України (присутність більше половини делегатів, які представляють більшість конференцій адвокатів регіонів), проте не передбачений для загальних зборів адвокатів регіонів відповідної області (прирівняних до неї адміністративно-територіальних одиниць). Цей орган адвокатського самоврядування узагалі не згадується в переліку організаційних форм адвокатського самоврядування (ст. 46 Закону) і складається враження, що законодавець “забув” про наймасовішу форму самоврядування, не визначивши її правовий статус. Такий підхід убачається помилковим, оскільки загальні збори адвокатів міст (районів) продовжують залишатися первинним й основним джерелом комплектування делегатами конференції адвокатів регіону.

Актами корпоративної нормотворчості [19; 20], як правило, передбачено, що загальні збори адвокатів регіонів області є повноважними незалежно від кількості адвокатів, які взяли участь у їх проведенні. Окреслений порядок містить небезпеку заповнення квоти декількома присутніми особами, тому з метою уникнення обвинувачень в упередженості важливим є неухильне дотримання встановлених вимог щодо належного повідомлення адвокатів відповідного регіону про заплановані збори. Правові підстави зобов’язати чи примусити адвоката з’явитися на виборчі збори на сьогодні відсутні.

У вітчизняній історії законодавчого закріплення виборчих процедур в адвокатурі превалював підхід встановлення мінімального “бар’єру” явки адвокатів для визначення правомочності зібрання, який становив 1/4 [21, 18; 15, 59], 1/2 [22, 255] чи 2/3 [23] складу адвокатів відповідного регіону.

Встановлення мінімального кількісного “порогу” для визначення кворуму під час проведення загальних зборів адвокатів регіонів області є безумовно корисним, адже стимулюватиме, в тому числі керівні органи регіональних адвокатур, до забезпечення дійсно репрезентативного складу делегатів. Єдиним аргументом проти цього є організаційні ускладнення, пов’язані із забезпеченням прибуття потрібного числа адвокатів-виборців, частина яких уражена абсентеїзмом.
При визначенні конкретного рівня мінімальної межі кворуму можна відштовхуватися від середніх показників практики прибуття адвокатів на передвиборчі конференції. Так, на конференцію адвокатів м. Києва 5 квітня 2014 р. з’явилося 138 із 142 делегатів (97 %). По інших регіонах показники такі: Рівненська область (21 січня 2014 р.) – 62 із 71 делегатів (87 %); Чернігівська область (18 вересня 2013 р.) – 44 із 51 (86 %); Волинська область (5 квітня 2014 р.) – 74 із 87 (85 %); Кіровоградська область (12 квітня 2014 р.) – 95 із 114 (83 %); Дніпропетровська область (21 лютого 2014 р.) – 82 із 102 (81 %); Автономна Республіка Крим (31 січня 2014 р.) – 70 із 98 (72 %); Львівська область (5 квітня 2014 р.) – 81 із 117 (69 %); Черкаська область (17 квітня 2014 р.) – 33 із 50 (66 %); Житомирська область (16 квітня 2014 р.) – 66 із 115 (58 %).

З відомих причин практика явки на конференції й загальні збори адвокатів відрізняється. І. В. Головань наводить дані про присутність на загальних зборах 15-16 % від загального числа зареєстрованих адвокатів [24, 17-18].

Оптимальним є встановлення правомочності загальних зборів за умови присутності не менше 1/4 частини адвокатів, внесених до ЄРАУ відповідного регіону, водночас на сьогодні імперативне впровадження такої пропорції убачається передчасним. Її застосування доцільне після формування сталих традицій адвокатської демократії.

Щодо моделі виборчої системи, то з широкого розмаїття типів і різновидів виборчих технологій, що застосовуються в сучасному світі, найбільш наближеною до потреб адвокатської корпорації є мажоритарна система. З відомих причин застосування якогось аналога системи пропорційного представництва за партійними списками не є доцільним в адвокатурі.

Мажоритарна система відповідає демократичній природі адвокатури й орієнтована на врахування думки більшості членів адвокатської громади. Інша річ, якої саме більшості, адже в конституційному праві, зокрема, в теорії виборчих систем, як правило, розрізняють мажоритарну систему відносної, абсолютної та кваліфікованої більшості.

Аналіз законодавства, в тому числі актів корпоративної нормотворчості, дозволяє дійти висновку, що у вітчизняній процедурі виборів до органів адвокатури використовується синтезована модель відносної та абсолютної більшості, яка диференціюється залежно від організаційної форми адвокатського самоврядування. Так, на 1-му рівні (загальні збори адвокатів регіонів) застосовується мажоритарна система абсолютної більшості; на 2-му рівні (конференції адвокатів регіонів) – система як абсолютної, так і відносної більшості; на 3-му рівні (з’їзд адвокатів України) – система абсолютної більшості.

Розглянемо їх докладніше. Мажоритарна (плюральна) система відносної більшості є однією з найстаріших й відома на Заході за висловом “пост отримує той, хто прийшов першим” (first past the post). За цією моделлю переможцем стає кандидат, який отримав більше голосів, ніж його суперники. Так, якщо серед претендентів А. отримав 21 % голосів, Б. – 9 %, В. – 23 %, Г. – 17 %, Д. – 10 %, З. – 20 %, то переможцем стане В. Перевагами системи відносної більшості є її простота, зрозумілість, економічність та результативність. Вибори проводяться протягом одного туру. Істотним недоліком вказаної моделі є велика кількість втрачених голосів й часті випадки обрання переможця меншістю. Через низький рівень репрезентативності даної процедури більша частина електорату може не підтримувати обраного на посаду.

Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає необхідність отримання кандидатом на виборну посаду більше половини голосів виборців (“50 % + 1 голос”). Її позитивом є широка підтримка обраного кандидата, більша репрезентативність і легітимність результатів виборів. Недоліки зазначеної системи пов’язані із додатковими часовими, організаційними і фінансовими витратами для проведення другого туру виборів (обрати переможця більшістю голосів у першому турі не завжди вдається).

Ми підтримуємо прагнення законодавця до широкого застосування системи абсолютної більшості під час виборів до органів адвокатського самоврядування. При цьому, з метою уникнення термінологічної плутанини слід зазначити, що узятому з конституційного права поняттю “абсолютна більшість” голосів в законодавстві про адвокатуру та деяких інших галузях права відповідає термін “проста більшість” (“50 % + 1 голос”).

Разом з тим, важко зрозуміти певну непослідовність законодавця, який вибори делегатів на з’їзд адвокатів України пропонує проводити за системою відносної більшості (ст. 54 Закону), а вибори тим же органом регіональних рад адвокатів, КДКА тощо – простою більшістю голосів (ст. 47 Закону). Очевидно, що обрання делегатів на з’їзд адвокатів України є не менш відповідальною справою, ніж формування органів місцевого адвокатського самоврядування. З метою уніфікації підходів та наближення їх до передових демократичних стандартів убачається за доцільне в ч. 2 ст. 54 Закону слово “відносною” замінити словом “простою”. Наведені вище високі показники явки на конференції адвокатів регіону створюють належні передумови для обрання делегатів простою більшістю голосів, а отже й підвищення якісного потенціалу з’їзду адвокатів України.

На практиці постійно виникають питання, як рахувати більшість – від числа загального (спискового) складу органу; кількості тих, хто з’явився; числа осіб, які зареєструвалися; кількості тих, хто був присутній під час голосування; кількості тих, хто взяв участь у голосуванні? Такі сумніви обумовлені формулюванням Закону, який передбачає прийняття рішення більшістю голосів делегатів, що беруть участь у конференції (з’їзді). Окрім того, практика проведення з’їздів адвокатів України знає численні випадки індивідуального й колективного виходу зі з’їзду до завершення його роботи. Так, 63 делегати з Одеського, Харківського та інших регіонів на знак протесту проти допущених порушень залишили з’їзд адвокатів України (II етап), який проходив 26 листопада 2005 р. [25, 49; 26, 33].

На нашу думку, наявність більшості на конференції (з’їзді) має визначатися на підставі кількості осіб, які були зареєстровані мандатною комісією (не відкликали свої мандати) та були присутні під час голосування (за умови наявності кворуму). Потенційно уразливим місцем будь-яких виборів за системою мажоритарної більшості є “нарізка” виборчих округів. Маніпуляції з їх межами відомі під назвою виборча геометрія або джеррімендерінг [27, 65; 28, 44].

Практика організації виборів органів адвокатського самоврядування на першому рівні (загальні збори адвокатів) у більшості регіонів України йде шляхом їх проведення в районах (містах) відповідної області. Водночас у деяких регіонах (Донецька, Київська області та ін.) радами адвокатів ухвалено рішення проводити загальні збори адвокатів шляхом об’єднання значної кількості міст (районів). Мотивується такий підхід численністю адміністративно-територіальних одиниць та необхідністю скорочення витрат з оренди приміщень [29].

Вказані аргументи є вагомими. Водночас, навряд чи можна погодитися із спільним проведенням у м. Донецьку зборів адвокатів м. Донецька, Авдіїївки, Димитрова, Красноармійська, Новогродівки, Селідова, Ясинуватої, а також Красноармійського, Старобешівського і Ясинуватського районів. Чи доцільною є поїздка адвоката з м. Красноарміськ за 70 км. до м. Донецька? Чи багато знайдеться охочих і чи не перекриють їх сукупні транспортні витрати зекономлених на оренді коштів? Відповідь очевидна. Ті ж, хто приїхав до обласного центру, мабуть, не матимуть більшості, а отже маємо слабке представництво досить великих міст (районів) на регіональних конференціях адвокатів. Квоту використають адвокати-сусіди. А якщо врахувати ту обставину, що Закон № 5076-VI допускає (не регулює) можливість обрання делегатів на загальних зборах відносною більшістю присутніх, стає зрозумілим, що адвокати невеликих міст (районів) можуть опинитися у вкрай невигідному становищі порівняно з жителями великого міста, які за належної згуртованості спроможні нав’язати свою волю представникам інших міст (районів).

Небезпека такої ситуації обумовлює необхідність, по-перше, закріплення у Законі норми про обрання делегатів загальними зборами адвокатів регіонів (районів, міст) області простою більшістю голосів осіб, які беруть участь у зборах.

По-друге, на законодавчому або корпоративному рівні мають бути встановлені критерії для визначення розміру, центру й місцезнаходження округу для проведення “кущових” загальних зборів (до них, зокрема, можуть бути віднесені територіальна наближеність і доступність, приблизно рівна кількість зареєстрованих адвокатів та ін.).

Організовуючи проведення загальних зборів адвокатів різних рівнів, важливо не оминути увагою й суто організаційно-технічні аспекти, які можуть здатися другорядними. У судовій практиці непоодинокими є приклади, коли рішення загальних зборів (конференції) адвокатів були визнані неправомірними через недостатню кількість місць у залі та замалий час для реєстрації делегатів (від 100 до 150 адвокатів не змогли потрапити до приміщення) [30], відсутність кабінок для таємного голосування, не опечатані скриньки для голосування, неналежне повідомлення про час, місце і порядок денний зборів [31, 31-32] тощо.

Окремо хотілося б торкнутися питання організації проведення з’їзду адвокатів України як найвищого органу адвокатського самоврядування. Перші згадки про з’їзд українських адвокатів відносяться до 1887 р., коли у м. Львові як центрі Галичини, що входила до складу Австро-Угорської імперії, зібралося 378 адвокатів [3, 225].

Так історично склалося, що значна частина з’їздів адвокатів проходить не завдяки, а всупереч владі. У Російській імперії I та II з’їзди адвокатів, що відбулися 28-30 березня і 5-6 жовтня 1905 р. у Петербурзі за участю делегатів Харківської, Одеської і Київської рад присяжних повірених, узагалі були заборонені приписами поліції й проходили на приватних квартирах [32, 417-419].

У період незалежного розвитку української адвокатури відбулося 7 з’їздів адвокатів України, зокрема, під час дії Закону України “Про адвокатуру” № 2887-XII від 19 грудня 1992 р.: I з’їзд (м. Київ, 15 березня 1998 р.), II з’їзд (м. Одеса, 14 лютого 2004 р.), III з’їзд (м. Київ, I етап – 25 червня 2005 р. II етап – 26 листопада 2005 р.), IV з’їзд (м. Рівне, 11 листопада 2006 р.), V з’їзд (м. Одеса, 2 листопада 2009 р.).

Після набрання чинності Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” № 5076-VI від 5 липня 2012 р. проведено I з’їзд адвокатів України (м. Київ, 17 листопада 2012 р.), II (позачерговий) з’їзд (м. Одеса, 26-27 квітня 2014 р.) й заплановано III з’їзд (м. Мукачеве, 20-21 листопада 2014 р.).

Майже без конфліктів проходили тільки I і IV з’їзди (1998 р., 2004 р.). На інших представницьких форумах пристрасті вирували з різною силою й на останньому з’їзді досягли апогею, перетворивши цей професійний захід на об’єкт для глузування колег з юридичного цеху і пересічних громадян.

На нашу думку, вирішення хрестоматійного запитання, що з цим робити та як запобігти в майбутньому, лежить у реалізації таких підходів:

  • запрошення на з’їзд іноземних спостерігачів та ЗМІ;
  • пряма онлайн-трансляція і повна відеофіксація ходу з’їзду з наступним розміщенням відеоматеріалу на сайті НААУ;
  • широке оприлюднення факту притягнення до дисциплінарної відповідальності винних у найбільш брутальних порушеннях на минулому з’їзді;
  • докладна регламентація питань дотримання етичних стандартів під час виборів у розділі VI “Відносини між адвокатами” Правил адвокатської етики;
  • для протидії фізичному блокуванню, що містить ознаки дій, які переслідуються в кримінальному чи адміністративному порядку, доцільним є визначення конкретного суб’єкта та закріплення за ним обов’язку звернення до уповноважених органів для реагування (наприклад, найстарший за віком делегат).

Підводячи підсумки, розглянувши й запропонувавши власне бачення вирішення проблемних аспектів проведення виборів в адвокатурі, ми цілком свідомі, що більшість окреслених питань мають дискусійний характер, тому готові до врахування конструктивних побажань і рекомендацій з метою напрацювання високоефективного механізму формування органів адвокатського самоврядування.

Перспективним напрямом подальших наукових досліджень є теоретичне осмислення проблем реалізації принципу кооптації, а також інституту відкликання членів і керівників національних та регіональних органів адвокатського самоврядування.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Левицький К. Про значіння організації Союза Українських Адвокатів / К. Левицький // Життя і право. – 1930. – Ч. 3. – С. 1-4.
2. Варфоломеєва Т. В. Грядущі вибори в адвокатурі / Т. В. Варфоломеєва // Адвокат. – 2006. – № 1. – С. 9-20.
3. Гловацький І. Адвокатура Галичини: історія, розвиток, правовий статус (1772-1939 рр.) : монографія / І. Гловацький. – Варшава : Друк-Інтро С. А., 2012. – 879 с.
4. Гутаріна К. В. Вищу кваліфікаційну комісію сформовано, а проблеми залишились / К. В. Гутаріна // Адвокат. – 2004. – № 4. – С. 31.
5. Висновок комісії з питань відповідності текстів резолюцій, поширених головою оргкомітету З’їзду адвокатів України від 25.06.2005 року Бедем В. В. та секретарем З’їзду Тиханською Т. В., рішенням З’їзду // Адвокат. – 2005. – № 10. – С. 47.
6. Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2014 р., адміністративна справа № 826/3199/14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// reyestr.court.gov.ua/Review/38418575
7. Постанова Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 р., адміністративна справа № 2a-0770/2860/12 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov. ua/Review/3 3673386
8. Про скликання конференцій адвокатів регіонів, встановлення квот представництва, затвердження порядку висування та обрання делегатів конференцій адвокатів регіонів та їх регламенту: Рішення Ради адвокатів України № 21 від 28 лютого 2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://unba.org.ua/ news/148907
9. Максакова Р. М. Вибори до органів місцевого самоврядування: проблеми теорії і практики : дис … канд. юрид. наук / Р. М. Максакова. – К., 2003. – 193 с.
10. Меморандум про концептуальні положення щодо реформування законодавства про адвокатуру, погоджені Спілкою адвокатів України та Асоціацією правників України від 29 лютого 2008 р. // Український адвокат. – 2008. – № 5. – С. 36-39.
11. Звернення Всеукраїнського адвокатського форуму щодо основних концептуальних засад реформування адвокатури України від 18 вересня 2011 р. // Український адвокат. – 2011. – № 10. – С. 33-35.
12. Варфоломеєва Т. В. Закон “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” – фундамент об’єднання професії / Т. В. Варфоломеєва // Адвокат. – 2012. – № 8. – С. 4-7.
13. Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 листопада 2012 р., адміністративна справа № 2а-14425/12/2670 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua/Review/27458 369
14. Витяг з протоколу конференції адвокатів Волинської області від 5 квітня 2014 р. [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://unba.org.ua/news/151361
15. Про затвердження Порядку обрання делегатів З’їзду адвокатів України : Рішення Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України при Кабінеті Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 22-4.1 // Адвокат. – 2006. – № 7. – С. 59-60.
16. Рішення Організаційного комітету по підготовці і проведенню З’їзду адвокатів України від 22 квітня 2005 р. // Адвокат. – 2005. – № 5. – С. 38.
17. Проект Регламенту позачергового з’їзду адвокатів України: затверджений Рішенням Ради адвокатів Украни від 2 квітня 2014 р. № 34 // Український адвокат. – 2014. – № 3. – С. 22-24.
18. Про схвалення Порядку скликання, підготовки та проведення установчих конференцій адвокатів регіону (в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) та установчого з’їзду адвокатів України : Рішення Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури України при Кабінеті Міністрів України від 10 серпня 2012 р. № VI/17-878 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vkka.net/?p=5 187
19. Порядок висування та обрання делегатів конференції адвокатів Львівської області : затверджений Рішенням Ради адвокатів України від 24 жовтня 2014 р. № 158 [Електроний ресурс]. – Режим доступу : http://unba.org.ua/news/279-news.html
20. Порядок висування та обрання делегатів конференції адвокатів Кіровоградської області та встановлення квоти представництва : затверджений Рішенням Ради адвокатів України від 28 лютого 2014 р. № 21 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://unba.org.ua/news/ KAR/kirovogradska.php
21. Правила об общих собраниях присяжных поверенных округа Одесской судебной палаты : утверждены общим собранием присяжных поверенных округа Одесской судебной палаты 10 мая 1906 г. // Второй отчет Совета присяжных поверенных округа Одесской судебной палаты за 1906-1907 г. – Одесcа : Типография акц. Южно-русского об-ва печ. дела, 1907. – 272 с.
22. Наказ міжрайоновим колегіям оборонців : Наказ Народного комісаріату юстиції УСРР від 18 травня 1931 р. // Бюлетень Народного комісаріату юстиції та Найвищого Суду УСРР. – 1931. – № 15. – С. 254-264.
23. Положення про адвокатуру Української РСР : затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 вересня 1962 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1962. – № 39. – Ст. 494.
24. Головань І. В. Українська адвокатура – назад до СРСР? / І. В. Головань // Український адвокат. – 2006. – № 4. – С. 14-18.
25. Бронз И. Еще раз о реформировании адвокатуры Украины (заметки делегата, покинувшего съезд адвокатов Украины) / И. Бронз // Адвокат. – 2005. – № 12. – С. 48-52.
26. Бронз Й. Звернення до адвокатів України / Й. Бронз, Ю. Колотій, В. Маслов, В. Зубарєв, П. Бойко // Адвокат. – 2005. – № 11. – С. 33.
27. Рейнольдс Э. Разработка избирательных систем : Новое руководство Института за демократию и содействие выборам (International IDEA) / Э. Рейнольдс, Б. Рейли, Э. Эллис [перев. с англ. Г. Искакова]. – Бишкек : Premier LTD, 2006. – 284 с.
28. Ключковський Ю. Б. Виборчі системи та українське виборче законодавство : монографія / Ю. Б. Ключковський. – К. : Час друку, 2011. – 132 с.
29. Рішення ради адвокатів Донецької області про скликання конференції адвокатів Донецької області, затвердження Порядку висування та обрання делегатів конференції адвокатів Донецької області з метою обрання делегатів на позачерговий з’їзд адвокатів України від 17 березня 2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://unba.org.ua/news/146940
30. Постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 р., адміністративна справа № 2а/0470/11729/12 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov. ua/Re view/26774388
31. Про визнання неправомірними рішень загальних зборів адвокатів (Рішення Київського районного суду м. Харкова від 1 березня 2010 р.. Справа № 2-1320/09/10. Головуючий – Плетньов В. В. ) // Український адвокат. – 2010. – № 4. – С. 30-32.
32. Гессен И. В. История русской адвокатуры / И. В. Гессен. – Т. 1 Адвокатура, общество и государство. – М. : Типография “Земля”, 1914. – 626 с.

УДК 347.965

Аналізуються організаційно-правові аспекти проведення виборів в адвокатурі. Сформульовано рекомендації з удосконалення процедури формування національних та регіональних органів адвокатського самоврядування.
Ключові слова: адвокат, вибори, адвокатське самоврядування, квота, кворум, відносна більшість голосів

Иваницкий С. А. Выборы в адвокатуре: история, современность, пути усовершенствования
Анализируются организационно-правовые аспекты проведения выборов в адвокатуре. Сформулированы рекомендации по усовершенствованию процедуры формирования национальных и региональных органов адвокатского самоуправления.
Ключевые слова: адвокат, выборы, адвокатское самоуправление, квота, кворум, относительное большинство голосов

Ivanitsky Sergiy. Elections in the Bar: history, modernity, improvement paths
The article analyzes the legal aspects of the elections in the Bar. Recommendations for improvement of procedures for the formation of national and regional bodies of the Bar are presented.
Key words: attorney, elections, Bar government, quota, quorum, relative majority of votes

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *