Позиція

Внутрішня корупція суддів як угода з власним інтелектом і здоровим глуздом

Сергій Волочай foto

Сергій Волочай, психолог,
директор SeLeV Consulting Group Ltd

Співпрацю з судовою системою я розпочав випадково, коли більше двадцяти років тому постановою прокурора був призначений судовим експертом-психологом для встановлення мотивів убивства й виявлення наявності чи відсутності стану афекту.
Убивство сталося в робітничому гуртожитку, у кімнаті, де мешкали дві дівчини. До однієї з них прийшов знайомий хлопець, вони удвох сіли за стіл, хлопець приніс спиртне, стали вживати. Слово по слову, почалася сварка, справа дійшла до рукоприкладства. Інша дівчина заступилася за подругу, хлопець схопив цю дівчину за шию, почав душити. Вона хворіла на астму, переживала напади задухи. Відчула наближення чергового нападу, спровокованого діями постраждалого, зрозуміла, що задихнеться в його руках не стільки від задушення, скільки від астматичного нападу, виник панічний стан страху смерті й безнадії – психофізіологічного афекту. Під рукою трапився столовий ніж, яким дівчина й завдала 17 безладних ножових поранень, кілька виявилися смертельними. Після того, що сталося, у дівчини були всі ознаки афективної розрядки, часткова амнезія, але природа афекту була не психіатричною (патологічною), а саме психофізіологічною, як короткочасний афективний стан психічно здорової людини. Через мій висновок кваліфікація злочину була змінена, вид покарання і режим його відбування також.
З того часу проведення психологічних експертиз, особливо щодо компенсації моральної шкоди, стало моїм громадсько-професійним покликанням.

Я пам’ятаю допитливих і інтелектуально активних суддів

Мене активно призначали, і я не відмовлявся, судовим експертом – постановами слідчих і ухвалами судів, адвокати залучали в статусі спеціаліста-психолога. При цьому я ніколи не був атестованим судовим експертом – просто непогано вів свою психологічну практику й тому був відомий як хороший фахівець у своїй справі. Я пам’ятаю ще ті часи, коли судді проводили власне судове слідство і встановлювали в процесі судову істину. Я пам’ятаю допитливих і інтелектуально активних суддів, які докладали неабияких розумових зусиль, щоб розібратися в суті справи. Наприклад, у справі про неналежне надання медичних послуг чи зубопротезування суддя справді вивчав ази цього ремесла. Також скрупульозно опановували зміст і процесуальне значення моїх експертних висновків або висновків спеціаліста-психолога.
У зв’язку з цим я часто виступав у судах із поясненнями щодо своїх висновків. Запитання сторін і запитання від суду могли стосуватися найрізноманітніших аспектів мого висновку – від здобутої освіти до методологічних нюансів проведення психологічних досліджень. Відчувалося, що судовий процес був справді дослідницьким, докази реально досліджували, аналізували окремо й у сукупності, судді формували власне переконання. Не беруся стверджувати про всі рішення в справах, у яких я брав участь, але з тих, які  в мене збереглися, можна твердити, що щодо моїх висновків, то всі вони були належно досліджені й обґрунтовані.
Якщо порівнювати зі станом справ сьогодні, то я можу відзначити більшу дистанційованість суддів від змісту спору й від процесу як такого – більшу, ніж та, необхідність якої зумовлена принциповими основами змагальності сторін і диспозитивності суддів у судовому процесі.
Судді перестали бути допитливими й покірно сприймають будь-який псевдоекспертний непотріб за змістом, аби це вписувалося в процесуальні рамки й за формою виглядало як належний доказ. При цьому судді не заглиблюються в зміст документа. Для них важливо, що його написав державний експерт, отже, цей доказ за замовчуванням можна брати за основу рішення, без особливого аналізу й глибокого дослідження. На мій погляд, саме через це низька якість правосуддя призводить до розчарування учасників судових процесів, яке уже потім набуває вигляду звично-стандартного звинувачення суддів у корупції.
Хоча, на мою думку, у більшості випадків об’єктивно немає жодних підстав для звинувачення суддів у корупції. Принаймні особисто мені й моїм близьким такі випадки невідомі. Безумовно, факти підкупу суддів, отримання або вимагання ними хабарів існують, як і в кожному іншому відомстві, однак, на мій погляд, факти ці явно перебільшені. Але я свідомо залишу їх для кваліфікованого аналізу, із застосуванням статистичних і фактичних даних.

Cуддя свідомо самоізолюється від критичного й аналітичного сприйняття наявних доказів

Про що я можу говорити відповідально, зі свого експертного досвіду, так це про внутрішню корупцію суддів як явище, за якого суддя свідомо самоізолюється від критичного й аналітичного сприйняття наявних доказів, укладає угоду з собою і власним здоровим глуздом, не бажає застосовувати свої пізнавальні здібності й інтелектуальний потенціал, свій логічний і методологічний апарат, що призводить до формально-позитивістського вихолощення при розгляді справи.
Ця внутрішня корупція виявляється в, я б так сказав, «безчесних угодах з інтелектом і здоровим глуздом», коли суддя погоджується приймати нікчемні, такі, що не тримаються купи, доводи слідчих, неправдиві показання свідків – реальних чи підставних, коли суддя сліпо переписує висновки державного експерта. Спираючись тільки на його процесуальний статус чи свідоцтво про «найвищу кваліфікацію», незважаючи на елементарну логічну невідповідність висновків такого експерта описовій частині проведеного дослідження, з готовністю сприймає висновки державного експерта як непорушного авторитета, незважаючи на можливість елементарного аналізу науковості таких висновків або методології, застосованої для проведення такого дослідження.
На мій погляд, склалася ситуація «Обдури мене ще!», коли судді жодним чином не реагують на явні невідповідності, суперечності, явну антинауковість, очевидну навіть на рівні побутового сприйняття, висновків державних судових експертів і бездумно ухвалюють рішення на основі таких висновків – абсолютно відсторонено. Так, на основі наданих доказів, але без особистої переконаності як результату критичного сприйняття цих доказів, кожного окремо й у сукупності.
Як приклад можна навести смертельну ДТП, яка сталася з вини пасинка відомого бізнесмена. Його кабріолет ВМW М6 на великій швидкості врізався в припаркований ВАЗ 21011. На противагу показанням свідків, але згідно з висновками судових експертів Київського НДІ судових експертиз, швидкість руху була зменшена більше ніж на 100 км – до 55-60 км/год. Суддів не збентежила та очевидна обставина, що через силу зіткнення водієві машини, яка стояла, практично відірвало голову, і  він загинув на місці від хлистоподібної травми голови. Його нерухомий ВАЗ відкинуло вперед на 41 метр, а сам болід через зіткнення злетів у повітря, перекинувся і приземлився через 20 метрів польоту (http://www.pravda.com.ua/articles/2007/06/7/3245139).
Непризначення й неналежне проведення експертиз, знову ж таки при смертельній ДТП, були відзначені в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Зубкова проти України»: «42. Наведені вище міркування є достатніми для того, щоб Суд зробив висновок, що була порушена стаття 2 Конвенції в процесуальному аспекті» (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-126913#{“itemid”:[“001-126913”]}). Ішлося й про суперечність між висновками судових експертів і показаннями свідків, а також про неповноту проведених судових експертиз.
У справі батька й сина Павліченків, засуджених за вбивство судді Зубкова, а згодом виправданих, також були проведені чисельні, але вкрай суперечливі експертизи, які «доводили» вину обвинувачених, але судді при ухваленні обвинувального вироку прийняли ці висновки без жодних сумнівів (http://nbnews.com.ua/ru/news/85080/). До речі, обвинувальний вирок повністю ґрунтувався на висновках судових експертів, але після виправдання невинно засуджених суд не постановив окремої ухвали, як і не ініціював службового розслідування, і взагалі не дав жодної оцінки щодо судових експертів, які «довели» вину невинних людей.

Висновки припускали можливість подвійного самострілу й не містили жодних сумнівів щодо цього

У справі про подвійне самогубство генерала Кравченка судові експертизи проводили співробітники відомчих експертних установ. Їхні висновки припускали можливість подвійного самострілу й не містили жодних сумнівів щодо цього. Водночас думки вчених були абсолютно протилежними висновкам відомчих експертів. Зокрема відомий професор-нейрохірург Микола Поліщук послідовно заперечував таку можливість  (http://censor.net.ua/photonews/79325/kak_ubivali_yuriya_kravchenko_samoubiyistvo_eksministra_isklyucheno_shokiruyuschiyi_fotoreportaj), але судді в ці «деталі наукової суперечки» заглиблюватися не стали – судовий експерт має посвідчення, про відповідальність попереджений, доказ допустимий і належний, отже, все відповідає вимогам процесу й можна ухвалювати обґрунтоване рішення.
Перелік прикладів висновків судових експертів, украй сумнівних не тільки на думку незалежних спеціалістів, учених, але й на рівні побутового сприйняття, можна продовжувати й продовжувати – ті самі судово-економічні експертизи завданої шкоди у справі екс-міністра МВС Юрія Луценка, невстановлені причини смерті студента Ігоря Індило в Шевченківському РВВС м. Києва у висновках судово-медичних експертів, експертизи в справі «караванського» стрілка по виявленню зброї в будинку й ідентифікації його особи з тілом, знайденим у Сирецькому парку, численні, так звані мажорні ДТП, за яких, незважаючи на кількість постраждалих і тяжкість їхніх травм, у лікарнях опиняються самі винуватці цих ДТП з незмінними найважчими діагнозами, які перешкоджають проведенню слідчих дій, згадаємо й результати досліджень на поліграфі у справі запорізьких дзвонарів, згодом виправданих, отримані через нанесення ляпасів підекспертному скандально відомою експертесою для одержання в потрібних місцях піку на діаграмах (http://ukrsekta.info/clauses/2307-psixologicheskuyu-yekspertizu-zaporozhskix-ponomarej-provodila-yekstrasens-samozvanka.html).
Згадаємо й те, що ідентифікацію зброї, з якої стріляли по неозброєних людях на київському Майдані в 2014 році, змогли здійснити не державні судові експерти з відомчими посвідченнями про вищу кваліфікацію, а справжні фахівці у своїй галузі знань – вчені Київського Політехнічного Інституту (http://dailylviv.com/news/kryminal/znaideno-zbroyu-z-yakoyi-rozstrilyuvaly-nebesnu-sotnyu-sbu-28044).

Власний науково-дослідний потенціал відомчих експертних установ порівняно зі світовим академічним науковим потенціалом практично є нульовим

Цей аспект співвідношення мізерного потенціалу відомчих експертних установ і необмеженого потенціалу академічної науки, всього світового наукового співтовариства, ми проаналізуємо в окремій публікації. Тут же тільки відзначимо, що саме академічна наука через її прикладні напрями розробляє передові методи й технології наукових досліджень, які згодом, уже з більшим чи меншим запізненням, бере собі на озброєння відстала й неповоротка система відомчих експертних установ шляхом так званої атестації рекомендованих методик і їх включення в спеціальний державний реєстр.
Але в жодному випадку не навпаки, оскільки власний науково-дослідний потенціал відомчих експертних установ порівняно зі світовим академічним науковим потенціалом наближається до безкінечно малої величини, практично є нульовим.
Зі своєї практики проведення незалежних судово-психологічних експертиз з оцінки моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності я також можу навести кілька прикладів.
Приміром, у справі по обвинуваченню й подальшому засудженню Н. за організоване вбивство судовими експертами лишилися «непомічені» сліди побиття кийками через одягнений на тіло бронежилет, катувань електричним струмом задля отримання від Н. самообвинувальних показань у нескоєному вбивстві. Термічні опіки судові експерти кваліфікували як певні «потертості» невизначеного походження: «Судово-медичних даних, які свідчили б, що тілесні ушкодження завдані дією електричного струму, немає». При цьому в справі був висновок незалежних фахівців, які вказали на ідентифікаційні ознаки термічних опіків, що характерні саме для уражень електричним струмом. Відомчі судові експерти не могли їх не помітити або з чимось сплутати: «… тілесні ушкодження заявника не могли бути завдані тупими предметами; їх кількість і характер свідчать про те, що вони були завдані 21 травня 2004 року внаслідок контактування, можливо, неодноразового, з оголеними електричними дротами». Але судді знову не стали заглиблюватися в «наукову суперечку» державних експертів і незалежних фахівців, хоча й кваліфікованих, але які не мають посвідчення, і засудили невинного на 12 років тюрми, надавши перевагу серед доказів висновкам, хоч і сумнівним, зате зробленим державними експертами.
Ця справа отримала подальший розвиток, дійшла до ЄСПЛ, у рішенні якого були констатовані факти фальсифікації доказів, зокрема висновків експертів (http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/974_683). Але судові експерти, які «не помітили слідів катування», досі продовжують свою експертну діяльність, і суди, скасовуючи обвинувальний вирок як неправосудний, у жодний спосіб не відреагували на необ’єктивні висновки цих експертів, що призвели до кричущого неправосуддя.

У жодній з розвинених країн немає монополії ні держави, ні державних відомств, тим паче органів кримінального переслідування, на судово-експертну діяльність

Звідси, як рецепт, який перешкоджає внутрішній корупції суддів, я розглядаю необхідність розірвати порочний зв’язок, який склався в судочинстві України між судами й державними експертними установами й загалом із державною системою експертного забезпечення, суто відомчою за своєю суттю, часто прямо підпорядкованою  органам кримінального переслідування, яка знаходиться на правах експертних центрів у структурі МВС або СБУ.
І прошу не казати мені, що співробітники державних експертних установ, отримуючи заробітну плату й маючи робоче місце, незалежні у своїй діяльності. Засилля й монопольне становище відомчої судової експертизи, безкарність і сваволя відомчих судових експертів призвели до мовчазної згоди суддів з таким станом речей і фактичного самоусунення суддів від забезпечення основ судового процесу – змагальності сторін у частині висновку експертів, фахівців – із залученням у судовий процес широкого кола незалежних суб’єктів: як сказано в ч. 4 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» – «інших фахівців з відповідних галузей знань», тобто, вчених, спеціалістів, професіоналів тощо. Це створює реальну загрозу для якісного правосудного процесу, призводить до залежності судів і, шляхом прийняття неякісних рішень, завдає шкоди авторитету правосуддя, врешті – відбирає у людей віру у справедливість.
Заради об’єктивності варто зазначити, що в країнах Європи із кращим станом правосуддя також існує певна система державних експертних установ.
Але, по-перше, у жодній з цих країн немає монополії ні держави, ні державних відомств, тим паче органів кримінального переслідування, на судово-експертну діяльність і пієтету суддів перед відомчими судовими експертами.
По-друге, поряд з державними судовими експертами (а часто і проти них) у процесі повноправно беруть участь і інші фахівці у відповідних галузях знань, що забезпечує справжнє рівноправ’я і змагальність сторін, гарантує якісне правосуддя й, відповідно, сприяє зростанню його авторитету.

Стисло: підвищення авторитету суддів, якості правосуддя й відповідно зменшення незадоволення громадян як однієї з підстав обвинувачень суддів у корупції можуть бути забезпечені шляхом відмови від внутрішньої корупції суддів, їхніх угод із власним здоровим глуздом у вигляді мовчазної згоди з засиллям неякісних висновків державних судових експертів, інтелектуального паралічу суддів при оцінці сумнівних висновків державних судових експертів, і відкриття залів судових засідань для науки й широкого кола справді незалежних учених і фахівців у відповідних галузях знань.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *